46. Державний борг:сутність,види та соціально-економічні наслідки.

Державний (урядовий) борг — це нагромад­жена урядом сума запозичень для фінансування де­фіцитів державних бюджетів.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

— внутрішній: перед юридичними і фізични­ми особами країни;

— зовнішній борг перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.

Залежно від структури боргових зобов'язань виділяють:

— монетизований: складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками;

— немонетизований, який включає:

• заборгованість з державних замовлень та г державним установам;

• заборгованість з виплат зарплат бюджетному сектору економіки;

• заборгованість з виплати соціальних трансфертів (пенсій, стипендій, допомог тощо).

У фазі зменшення виробництва державні запози­чення стимулюють зростання сукупного попиту, збіль­шують рівень зайнятості та рівень доходів населення, стимулюють економічне зростання, отже позитивно впливають на економіку.

Негативні наслідки державного боргу пов'язані з витісненням приватного капіталу з інвестиційного процесу, що обмежує економічне зростання, спричиняє перерозподіл доходів на користь власників облігацій, зменшує обсяг споживчого попиту, збільшенням по­датків для обслуговування державного боргу, перекла­данням відповідальності за погашення боргових зобо­в'язань держави на майбутні покоління.

Управління державним боргом включає:

— вивчення кон'юнктури на ринку позикового ка­піталу;

— випуск та розміщення нових боргових зобов'язань;

— погашення своїх боргових зобов'язань;

— виплату позикових процентів;

— зміну позикових процентних ставок;

— анулювання боргу (у випадку фінансової неспро­можності держави).

Випуск та розміщення нових боргових зобов'язань для розрахунку за старі борги називають рефінансу­ванням боргу.

47. Короткострокові та довгострокові наслідки державного боргу для України. Проблеми управління державним боргом України

Фінансування державних капіталовкладень за рахунок боргу має сенс та є доцільним, якщо нинішня вартість (сьогоднішня дисконтна вартість) майбутніх доходів є вищою, ніж теперішня вартість суми майбутнього погашення боргу процентних платежів. За таких умов держава не лише не обтяжує наступне покоління додатковими боргами, а навпаки - поліпшує його фінансове становище, тому що доходи перевищують вартість обслуговування боргу.

Оскільки визначити майбутню прибутковість таких «інвестицій» державного сектора надзвичайно важко, багато промислово розвинутих країн використовують простий метод: видатки держави розподіляються на споживання (адміністративні витрати, оплата праці та пенсії державних службовців тощо) та капіталовкладення. При цьому робиться припущення, що всі «інвестиції» держави мають позитивну прибутковість, тобто що доходи від них покривають принаймні виплату боргів та відсотків.

Отже, вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік не перевищує річного обсягу таких “інвестицій”. У багатьох країнах ця вимога закріплена законодавством. Для тих країн Західної Європи, які з 1999 р. ввійшли до Європейського Валютного Союзу, цю вимогу зробили ще простішою: було погоджено, що річний дефіцит бюджету країни-члена не має перевищувати 3% ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП.

Теоретично, якщо не трапиться значних потрясінь ззовні, дотримання цієї вимоги з боку держави гарантує, що на середню та довготривалу перспективу вона не матиме проблем з обслуговуванням боргу, оскільки поточний дефіцит бюджету та зростання боргу “прив'язані” до ВВП (який зростає тими ж темпами або вище) та зростання податкових надходжень. Втім у випадку України фактично існує така ситуація:

• дефіцит бюджету перевищує обсяг капіталовкладень держави;

• було здійснено мало структурних реформ, які можуть оцінюватися залученням інвестицій;

• як номінальні, так і реальні відсоткові ставки за державним боргом є дуже високими.

Розрахунки ж свідчать про те, що співвідношення між державним боргом та ВВП в Україні ніяк не гарантує уникнення ризику невиконання боргових зобов'язань. По-перше, стрімке зростання процентних виплат вимагає скорочення всіх інших видатків, незважаючи на дефіцит бюджету. По-друге, значна частка надходжень від експорту має направлятися за межі країни.

Україна дотримується поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої є зниження ризиків запозичень шляхом збільшення термінів та зниження вартості обслуговування. Міністерство фінансів ефективно здійснює політику заміщення дорогих запозичень минулих років дешевшими. Одночасно з цим нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, а звідси і її низький кредитний рейтинг, обмежили вибір кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок

Слід зауважити, що у структурі державного боргу значно переважає зовнішня заборгованість. Подібна статистика пояснюється і динамікою самого державного боргу. Щодо внутрішньої заборгованості, її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Обслуговування такого державного боргу для бюджету України, який ще жодного разу не зводився без дефіциту, стає складним.

Якщо зовнішній світ втратить довіру до спроможності держави погасити борги — наприклад, у ситуації, коли зростає співвідношення між дефіцитом зовнішніх рахунків та ВВП — можливо, виникне потреба у подальшій девальвації.