28. Інвестиції як компонент сукупних витрат.

Одним з компонентів сукупних витрат є інвестиції (І). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогос­подарства, і діляться вони на три групи:

• інвестиції в житлове будівництво;

• виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устатку­вання;

• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був при­бутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інве­стиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної (r), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інве­стицій має вигляд:

I=е-dr, де I - інвестиційні витрати; e - ав­тономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними фактора­ми, наприклад); r — реальна про­центна ставка (вартість запозичен­ня); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки про­центної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу: чим вища ставка процента, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибут­ковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми ану­лювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад:

а) зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в ) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційно­го попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч.

Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних

виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя. Варто також пам'ятати, що макроекономісти застосовують поняття "ін­вестиції" лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перероз­поділ існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для еко­номіки.

29. Мультиплікатор Кейнса. Парадокс ощадливості.

Характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором.

Рівновага за мультиплікатором дає той самий рівень обсягу виробництва ,що і рівновага за моделлю AD-AS, обидві ведуть до реального ВНП ,що дорівнює Q_E .

Модель мультиплікатора може пояснювати стан в економіці під час депресії або рецесії.

де С – функція споживання

С + І – зростання сукупного попиту під дією автономних інвестицій

Q_E – рівноважний ВНП

Е – точка рівноваги

Q_F - реальний ВНП в умовах повної зайнятості.

Мультиплікатор — це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.Економічна суть М-ра в теорії Кейнса полагає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

де М_І — мультиплікатор інвестицій; ∆ВВП – зміна ВВП; ∆ВІ_п — початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект М-ра спирається на 3 положення:

1) витрати та одержання доходів — це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

2) будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвід-ня між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

3) споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменш-ся з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Дія ефекту М-ра закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень, які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій.

Парадокс ощадливості

Парадоксальне явище, суть якого полягає в скороченні заощаджень унаслідок посилення прагнення до заощаджень (тобто зростання ощадливості). Воно привернуло увагу багатьох провідних теоретиків, зокрема меркантилістів, Маркса, Кейнса. Причини цього явища полягають в тому, що ощадливість обумовлює зниження споживання і, отже, веде до скорочення об'єму реалізації продукції. В результаті компанії гальмують інвестиційний процес і наймають все менше робочої сили. Доходи падають. Зрештою, не дивлячись на можливе зростання тієї частки доходу, яка прямує на заощадження, самі доходи скорочуються так, що і загальний об'єм заощаджень також зменшується. На думку прихильників неокласичної теорії, описана послідовність подій може бути перервана за рахунок регулювання процентної ставки.