19.Державне регулювання економічного зростання.

Держ регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроеконом регулювання господарської системи та підприємництва. Розвинена ринкова економіка не означає «абсолютної свободи» і «вільної гри» економічних сил, що спрямовуються «невидимою рукою» саморегульованої конкуренції. Для сучасних умов характерні переплетення та поєднання ринкових і державних методів регулювання. Кожен із цих методів має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб’єктів власності і господарювання. Проте вони подібні в тому, що за допомогою цих методів держава і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям. Світовий досвід свідчить про те, що без активної регулюючої ролі держави не може бути ефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки.

Кейнсіанці розглядають економічне зростання переважно з погляду факторів попиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи зростання неадекватним рівнем сукупних витрат, що не забезпечує необхідного приросту ВНП. Тому вони проповідують низькі ставки відсотка як засіб стимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово-бюджетна політика може використовуватися для обмеження урядових витрат і споживання, для того щоб високий рівень капіталовкладень не приводив до інфляції. На противагу кейнсіанцям, неокласики концентрують увагу на факторах, що підвищують виробничий потенціал економ системи – закликають до зниження податків як засобу, що стимулює заощадження і капіталовкладення, що заохочує трудові зусилля і підприємницький ризик. Наприклад, зниження або скасування податку на дохід від відсотків приведе до обмеження споживання і стимулювання заощаджень. Аналогічно, якщо обкладати необхідним податком суми, що йдуть на виплати по відсотках, це приведе до обмеження споживання і стимулювання заощаджень. У відношенні капіталовкладень ці економісти пропонують зменшити або скасувати податок на прибуток корпорацій, надати значні податкові пільги на інвестиції. Економісти різних теоретичних напрямків рекомендують і інші можливі методи стимулювання економ зростання. Наприклад, пропагують політику, за якої уряд бере на себе активну роль у формуванні структури промисловості; вживає заходів, що прискорюють розвиток високоприбуткових галузей; збільшує витрати на фундаментальні дослідження і розробки, стимулюючи технічний прогрес. При цій чисельності і складності можливих методів стимулювання економ зростання більшість економістів єдині в тому, що збільшення економ зростання є досить непростим завданням, - капіталомісткість і схильність до заощаджень важко піддаються заходам регулювання.

20.Процес економічного розвитку та його елементи.

Економічний розвиток – це процес еволюції економічної

системи в довгостроковому періоді, що характеризується зміною ринкової та виробничої кон’юнктури за тривалий час, впродовж якого значну роль відіграють інвестиційні, інноваційні, технічні та технологічні фактори розвитку економіки. Головною рушійною силою економ розвитку є матеріальні та духовні цінності людини, а також суперечності економічної системи, серед яких виділяються суперечності продуктивних сил, техніко-

економічних відносин, власності та господарського механізму. Концепція сталого розвитку, яка прийнята в Ріо-де-Женейро у 1992 р., виділяє, в першу чергу, розвиток науки, технологій та інформаційних послуг, що розглядаються як основні джерела економічного зростання і забезпечення високого рівня життя населення. Нині найактуальнішим є постіндустріальний тип економічного розвитку, який характеризується переходом до інформаційного суспільства та економіки знань. Стратегія розвитку інформаційно-знаннєвого суспільства є сьогодні центральним системним ядром соціально-економічної політики розвинених країн, що дозволяє їм максимально скористатися перевагами пануючого інформаційного техніко-економічного укладу еволюції людської цивілізації. Переваги нових інформаційних технологій обумовили існуючий економічний та технологічний розрив між багатими і бідними країнами.

Класична економічна наука виділяє такі головні елементи економічного розвитку, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології, іноземні інвестиції та ін. Наведені чинники очевидно є визначальними, вони порівняно легко піддаються кількісному аналізу. Водночас суттєвий вплив на економічний розвиток справляють політичні та економічні інституції, форми і типи власності та суспільних відносин, релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів. Неабияке значення мають рівень суспільного поділу і кооперації праці й виробництва, а також розвинутість відповідних економічних форм, у яких реалізуються виробничо-господарські процеси.

Для аналізу економічних явищ у короткочасному періоді вирішальну роль відіграє перша група чинників. Динаміка економічного розвитку в усій її багатоманітності передбачає урахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню. Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації головних чинників економічного розвитку.