1.Перші державні утворення на території України.

Кіммерійці – племена, які мешкали на степовій території півдня сучасної України з 9 по 7ме ст. до н. е. Кіммерійці сформували рабовласницьку державу з військовими загонами, на чолі яких стояли царі та вожді. Геродот описує їх у своїй «Історії», як плем’я кочівників, основу господарства якого становило конярство. Життя кіммерійських племен у Північному Причорномор’ї було перервано на початку 7ого ст. до. н. е. навалою скіфських племен.

Геродот описує Скіфію як союз кількох етнічних утворень – союзів племен. Усіх скіфів можна умовно поділити на шість груп: скіфи-кочівники, царські скіфи, елліно-скіфи, алазони, скіфи-орачі та скіфи-землероби. Основу економіки власне скіфів становило кочове скотарство. Скіфська держава сформувалась наприкінці 6ого ст.. до н.е. Вона очолювалась царями. Рабство було мало розвинуто і відігравало другорядну роль. Сьогодні великого значення має культура скіфів: мистецтво, яке в основі своїй мало звіриний стиль, кургани тогочасної знаті та золоті вироби, що виготовлялись греками на замовлення скіфських царів.

У кінці 2ого століття до н.е. сармати витіснили скіфів з більшої частини Пн. Причорномор’я. Вони вважаються північними іранцями, які панували на цій території до 4ого ст.. н.е., коли їх значних ударів завдали кочівники готи та гуни. На території сучасної України проживали такі сарматські племена: роксолани, аорси та алани. Сармати були скотарями, у суспільному житті яких ще зберігалися пережитки матріархату.

Античні міста-колонії – це рабовласницькі держави, що існували на північному узбережжі Чорного моря з 7ого ст..до н.е. до 4ого ст. н.е. Це такі республіки як Ольвія, Феодосія, Тіра, Херсонес, Пантікапей та ін. Боспорське царство – це царство, створене шляхом об’єднання окремих грецьких полісів поселень на Керченському і Таманському півостровах. Основу економіки царства становило сільське господарство та торгівля. Столицею став Пантікапей. Причиною занепаду царства стали жорстокі набіги гунів.

Антське царство – могутнє політичне об’єднання антів, у яких була сильна, дисциплінована воєнна організація. Рід їх занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Анти вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів.

2.Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

Давньогрецькі міста виникли в Північному Причорномор’ї в кінці VII ст. до н. е., коли почалося активне розселення греків по узбережжях Середземного та Чорного морів.

Причини грецької колонізації

1. Перенаселення Греції в І тис. до н. е.;

2. Нестача орної землі, нестача зерна;

3. Пошук нових джерел сировини, передусім металів;

4. Пошук ринків збуту своїх товарів;

5. Внутрішня політична боротьба змушувала до імміграції тих, хто програв;

6. Напади лідійців і персів підштовхували до пошуку безпечніших місць проживання.

Засновувалися поселення переважно в гирлах річок. Спочатку це були торгові факторії, які згодом виростали в адміністративні й культурні центри.

Найбільші міста: Ольвія (поблизу Миколаєва), Тіра (Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч), Керкінітида (Євпаторія), були засновані вихідцями з міста Мілет. //Ольвія – «щаслива», Херсонес – «півострів», Пантікапей – «рибний шлях»//

Основні заняття: Землеробство (вирощували пшеницю, городину, виноград), виноробство, риболовля, ремесла (металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кісток, ювелірна справа). Важливе місце займала торгівля.

Зі скіфами	З греками
Що продавали
Предмети розкоші, прикраси, посуд, прянощі, вина	Пшеницю, шкуру, хутро, рабів
Що купували
Пшеницю, шкуру, хутро, рабів	Тканини, зброю, прикраси, оливкову олію, прянощі, вина

Політичний устрій: Античні міста-держави Північного Причорномор’я копіювали грецькі міста-держави. Частина з них була рабовласницькими республіками, в управлінні якими могли брати участь усі вільні громадяни, частина – монархіями (Боспорське царство).

Культура і релігія: Греки зберігали традиції своєї батьківщини в питаннях освіти, організації вільного часу, надання медичних послуг тощо. В усіх міста-колоніях були школи, театри; поширеною була культура давньогрецьких богів: Артеміди, Аполлона, Афродіти, Діоніса. Шанували міфологічних героїв Ахілла та Геракла: так, в Ольвії проходили спортивні змагання Ахіллеї. У ІІІ ст. у грецьких колоніях з’явилися перші християни.

Боспорське царство було засноване близько 480 р. до н. е. внаслідок об’єднання держав-полісів Керченського півострова; до нього також входили Приазов’я та землі Кубані.

Особливості Боспорського царства:

1. монархічна форма правління;

2. тісні торговельні та культурні зв’язки з Афінами;

3. значна частина місцевого, негрецького населення;

4. занепало під натиском гунів.

На початку нової ери грецькі міста почали занепадати: це було пов’язано з набігами кочовиків та появою дешевої єгипетської пшениці, яка склала конкуренцію скіфській. У І ст.. до н. е. вони потрапили в залежність до Римської імперії, а в IV–Vст.. були захоплені племенами готів та гунів. Тільки Херсонес та Пантікапей потрапили під владу Візантії.

Значення античного впливу для населення українських земель:

- залучення до досягнень античної цивілізації;

- ознайомлення з демократичним устроєм;

- поширення християнства на українських землях.

3.Суспільно-політичне і економічне життя східнослов’янських племен доби перших державних утворень і Київської Русі (IV – перша половина ХІІІ ст.).

Основі заняття: підсічне або орне землеробство (вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, льон, коноплі, горох, ріпу, цибулю, часник), осіле скотарство (вівці, кози, велика рогата худоба, свині), полювання, рибальство, бортництво.

Розвинені ремесла: ливарна справа, ковальство, ткацтво, гончарство (без гончарного кола), виготовлення скла, знарядь праці та прикрас із кістки, дерева.

Торгівля з населенням Прибалтики, Північного Причорномор’я. Слов’яни контролювали торговельні шляхи із Балтійського та Чорного моря по Дніпру.

Поселення: Розташовувалися «гніздами» по 10-15 поселень у кожному.

Житло – землянка або напівземлянка з дерев’яними або плетеними стінами, розрахована на одну сім’ю. У кутку – глиняна або кам’яна піч.

Суспільний устрій: Слов’яни жили племенами, що складалися з родів. На чолі роду стояв старійшина, а племінний сою очолював вождь. Вождю належала верховна влада. У V- VII ст. починають формуватися слов’янські племінні союзи (наприклад, антське об’єднання), що є передумовою виникнення держави. Союзи відрізнялися мовою, культурою, мали певну територію. У «Повісті минулих літ» згадують такі союзи: поляни, деревляни, дуліби, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни.

З появою ранньофеодальної держави Русі удосконалюється й життя її мешканців. Якщо земля та торгівля залишається основою економіки слов’ян, то суспільний лад зазнає значних змін. Феодальний лад передбачає, по-перше, наявність одноосібної власності виробника на знаряддя праці та її результати, по-друге, особисту залежність від феодала. У «Руській правді» згадуються такі категорії населення: князі, бояри, дружинники, громадські люди, мужі, смерди, закупи, рядовичі, ізгої, прощенними, холопи.

4.Культура Київської Русі.

Загальна характеристика:

- вплив візантійської культури, взаємодія із західноєвропейською та азійською культурами.

- великий вплив християнства на духовну і матеріальну культуру держави.

- збереження язичницьких традиційю

Здобутки:

1. запроваджено писемність – азбуки глаголиця і кирилиця;

2. відкрито школи при церквах і монастирях, у тому числі для дівчат;

3. при Софіївському соборі створено бібліотеку;

4. відомі перші лікарі – Агапіт, Даміан, що були ченцями Печерського монастиря;

5. початкові географічні знання;

6. розвиток художньої літератури: до нас дійшли «Ізборник», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім»;

7. поширення перекладів, зокрема візантійських хроні та античної літератури, літератури Індії та Близького Сходу;

8. започаткування і розвиток літописання, найвідоміші – «Повісті минулих літ», Київський літопис;

9. розвиток усної народної творчості (казки, легенди, билини, думи, пісні, прислів’я тощо);

10. розвиток містобудування, дерев’яної та кам’яної архітектури: Десятинна церква, Софіївський собор, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Спаський собор у Чернігові, Михайлівський собор у Переяславі; руський літопис ХІ ст.. налічує 700 церков на Русі;

11. розвиток монументального живопису ( фрески, мозаїка), іконопису, книжкової мініатюри;

12. розквіт ремесел: ювелірної справи, ковальства, зброярства, гончарства тощо.

5.Розвиток Галицько-Волинської держави.

У 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання — Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. стало важливим політичним та економічним центром.

II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:

— прогресуюче свавілля бояр;

— безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав — Угорщини та Польщі;

— зростаюча монгольська загроза;

III етап (1238—1264) — об'єднання та піднесення, активна боротьба із Золотою Ордою.

IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. На зламі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І (1301 —1315). Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323). Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, дуумвіратом, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом

V етап (1323—1340) — поступовий занепад. Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, увірвала пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель.

Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

6.Устрій, господарство, побут українських земель в складі Литви.

Литовські князі намагалися не порушувати місцевого устрою. Тому місцева влада була фактично в руках української верхівки.

Оволодівши більшою частиною українських і білоруських земель, Литовське князівство стало сильною феодальною державою. Ці землі були на становищі удільних князівств, на чолі яких стояли литовські князі. Захоплені Литвою землі з їх високою культурою мали великий вплив на політичне і суспільне життя Литовського князівства. Багато князів із династії Гедиміновичів прийняли православ'я, майже всі вони були одружені на руських православних княгинях. Слов'янська українська мова була офіційною державною мовою князівства. Литовці приймали місцеві українські звичаї, назви посад і станів.

Вищу верству населення становила феодальна знать — князі, бояри, магнати, (великі землевласники) і шляхта (дрібні землевласники), що були підданими литовського князя або польського короля і мали нести на їх користь військову службу за тимчасове або спадкове володіння землею. Серед них було багато православних сімей — князі Острозькі, Збразькі, Вишневецькі, Чарторийські та ін. Великий вплив мало й духовенство.

Більшість населення України становили селяни, що жили общинами. Вони спільно користувались угіддями, іноді орними землями, виконували повинності на користь феодалів і держави.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. У землеробстві застосовували трипільну систему. Вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо, городину, льон, коноплі тощо. Крім землеробства існувало скотарство, бджільництво, рибальство. Здебільшого сільське господарство було натуральним як у феодальних маєтках, так і в селянських дворах.

Дедалі більше від сільського господарства відділялось ремесло. Його центрами були великі міста — Київ, Луцьк, Кам'янець, Крем'янець та ін. Часто ремісники об'єднувались в цехи. Багато ремісників було в селах.

Відокремлення ремесла від сільського господарства розвивало торгівлю як внутрішню, так і зовнішню. У внутрішній торгівлі значну роль відігравали ярмарки, що проходили у великих містах і селах. Інтенсивно розвивалася зовнішня торгівля з Англією, Францією, Голландією через Польщу. Розвиток ремесла і торгівлі сприяв укріпленню і розширенню міст, збільшенню в них населення. Міста поступово перетворювались із фортець в адміністративні, економічні і торгові центри. Великі міста — Луцьк, Київ, Кам'янець, Кременець здобули право самоуправління (Магдебурзьке прав) коли міське управління переходило до міської ради (магістрату) на чолі з войтом. Зазвичай в управлінні містом брали участь заможні міщани — купці, лихварі, майстри ремісних цехів та ін.