37.Досвід вітчизняних та економічно-розвинутих країн в управлінні якістю продукції

Джозеф Джуран

Джуран першим обґрунтував перехід від контролю якості до управління нею. Ним розроблено знамениту "Спіраль якості" (спіраль Джурана) - позачасову просторову модель, яка визначає основні стадії безперервного розгортання робіт з управління якістю і яка стала прообразом багатьох моделей якості, розроблених пізніше.

Джуран є автором концепції AQI (Aannual Quality Improvement) - концепції щорічного поліпшення якості. Поліпшення якості, на його думку, це перевищення уже досягнутих результатів роботи у сфері якості, пов'язане з прагненням людини встановити новий рекорд. У філософії менеджменту безперервне поліпшення означає, що на зміну політики стабільності приходить політика змін. Головна увага в концепції AQI зосереджується на стратегічних рішеннях, більш високій конкурентоспроможності і довгострокових результатах.

Арманд Фейгенбаум

У 1960-х роках Фсйгснбаумом була сформульована концепція комплексного управління якістю, яка стала в 1970-ті роки новою філософією у сфері управління підприємством. Головним положенням цієї концепції є думка про всеохопність управління якістю, яке мас зачіпати всі стадії створення продукції і всі рівні управлінської ієрархії підприємства при реалізації технічних, економічних, організаційних і соціально-психологічних заходів. Фейгенбаум виходив з того, що проблема якості настільки ускладнилась, що може бути вирішена тільки при формуванні нової організаційної структури, тому що проблема якості переросла існуючу організаційну структуру. Фейгенбаумом сформульовано чотири "смертельні гріхи" в підходах до якості, які необхідно враховувати, щоб зусилля при реалізації програм з якості не виявились марними.

Перший, "гріх" полягає в заохоченні програм, які базуються на "проголошенні гасел" і на поверхневих змінах.

Другий "гріх" полягає в тому, що вибираються програми, які насамперед зорієнтовані на робітників ("сині комірці") і не враховують важливої ролі інженерних служб ("білі комірці").

Третій "гріх" - небажання визнати, що постійного рівня якості не існує (він повинен безперервно підвищуватися).

Четвертий "гріх", найбільш фатальний, - помилкова думка стосовно автоматизації, яка сама по собі не є останнім словом в підвищенні якості.

Кауру Ісікава

Видатний японський спеціаліст у сфері якості. Діяльність Ісікави невіддільна від історії менеджменту якості в Японії. Методами управління якістю він зайнявся в 1949 р. і допоміг багатьом японським фірмам зайняти провідні позиції. В 1988 р. вийшов російський переказ книги Ісикави "Японські методи управління якістю", автор японського варіанта комплексного управління якістю, характерними рисами якого є:

o загальна участь працівників в управлінні якістю;

' проведення регулярних внутрішніх перевірок функціонування системи якості;

o постійне навчання кадрів;

o широке впровадження статистичних методів контролю.

Геніті Тагуті

Відомий японський статистик, лауреат найпрестижніших нагород у сфері якості, вивчав питання удосконалення промислових процесів і продукції з кінця 1940-х років. Тагуті розвинув ідеї математичної статистики, що належать до статистичних методів планування експерименту і контролю якості.

Методи Тагуті (цей термін з'явився в СІЛА, сам же Тагуті назвав свою концепцію "інжиніринг якості" є принципово новими підходами до вирішення проблем якості.

Методи Тагуті базуються на таких шести основних положеннях.

1. Найважливішою мірою якості виготовленого продукту (виробу) є сумарні втрати для суспільства, породжені цим продуктом.

2. Для того, щоб в умовах конкурентної економіки залишатися в бізнесі, необхідне постійне поліпшення якості і зниження витрат.

3. Програма постійного поліпшення якості передбачає безперервне зменшення робочих характеристик продукту (виробу) стосовно заданих величин.

4. Якість і вартість готового продукту визначаються насамперед процесами розроблення і виготовлення.

5. Відхилення у функціонуванні продукту (або процесу) можуть бути знижені шляхом використання поліпшених залежностей робочих характеристик від параметрів продукту (або процесу).

6. Для ідентифікації параметрів продукту (і пронесу), які впливають на зниження відхилень у функціонуванні, можуть бути використані статистично плановані експерименти.

вітчизняний менеджмент якості пройшов такі самі етапи, що і зарубіжний. Але на відміну від нього мав не тільки рівень промислового підприємства, а також і територіальний (Бердянська міська система управління якістю), галузевий і, нарешті, державний, що знайшло своє відображення в розробленні Єдиної державної системи управління якістю. Як засвідчив вітчизняний досвід, ефективною система якості може бути лише на рівні промислового підприємства, тому нижче розглянуто лише етапи розвитку менеджменту якості на рівні промислового підприємства [46].

Саратовська система

1.У 1955 р. з'явилась Саратовська система бездефектного виготовлення продукції (система БВП), метою управління якої було виготовлення продукції без дефектів, об'єктом управління - якість праці виконавців у процесі виготовлення продукції, а показниками управління - відсоток (частка) здавання продукції з першого пред'явлення за певний період часу (зміна, місяць, квартал, рік).

Характерними особливостями цієї системи були:

o впровадження кількісної оцінки якості праці за одиничним показником-відсотком здавання продукції з першого пред'явлення;

o планування технічних, організаційних та ідеологічних заходів, спрямованих на виключення суб'єктивних заходів, і зменшення об'єктивних причин дефектів;

o підвищення особистої відповідальності виконавців за якість виготовленої продукції;

o зростання ролі самоконтролю у процесі праці.

Горьківська система

2. У 1958 р. з'явилась Горьківська система "Якість, надійність ресурс з перших виробів"(ЯНАРЗПВ), метою управління якої було забезпечення надійності виробів, об'єктом управління - якість технічної підготовки виробництва нових виробів, а показниками управління - рівень надійності першого виробу.

Характерними особливостями системи були:

* підвищення ролі вирішення проблеми якості продукції на стадіях її проектування і поставлення на виробництво;

o використання об'єктивних методів оцінювання надійності продукції на стадіях її розроблення і поставлення на виробництво.

Ярославська система

3. У 1962 р, з'явилась Ярославська система наукової організації робіт з підвищення моторесурсу (НОРМ), метою управління якої було виготовлення продукції підвищеної надійності, об'єктом управління - якість деталей і складальних одиниць складної продукції, а показником управління - значення моторесурсу автодизеля.

Львівська система

4. У 1967 р. з'явилась Львівська система бездефектної праці (СБП), метою управління якої було забезпечення бездефектної праці, об'єктом управління - якість праці окремих виконавців і колективів, а показником управління - комплексний показник якості окремих виконавців і колективів.

Характерною особливістю системи були:

o удосконалення кількісної оцінки якості праці за рахунок введення комплексного показника якості праці;

поширення кількісної оцінки якості праці на інженерно-технічних працівників і службовців, а також на кожний структурний підрозділ.

Особливостями японського досвіду в галузі управління якістю є:

1) виховання в кожного працівника компанії винятково шанобливого ставлення до замовників і споживачів (практично культу споживача як у внутрішньо фірмових, так і в між фірмових відносинах);

2) систематичне навчання кадрів із питань забезпечення і управління якістю, що гарантує високий рівень підготовки в цій галузі всіх працівників компанії;

3) ефективне функціонування широкої мережі "гуртків якості" на всіх стадіях життєвого циклу продукції та сфери послуг;

4) широке застосування для забезпечення й управління якістю передових методів контролю якості, включаючи статистичні, під час пріоритетного контролю якості виробничих процесів;

5) зосередження максимальної уваги на процесах проектування продукції з метою запобігання виникненню дефектів на подальших етапах життєвого циклу продукту;

6) наявність у сфері виробництва високоякісні засобів праці;

7) збір і використання даних про якість продукції, що знаходиться в експлуатації у споживачів;

8) наявність розвинутої системи пропаганди значення високоякісної продукції та сумлінної праці;

9) сильний вплив із боку держави на формування принципів підвищення рівня якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції

Особливостями американського підходу до управління якістю є:

1. Більша частина впливів у сфері управління якістю мас в основному технічну й організаційну спрямованість.

2. У процесі управління якістю відповідні служби американських фірм активно вивчають і аналізують витрати на забезпечення якості. При цьому особливу роль в американській промисловості відіграють керівники фірм, що приділяють питанням якості, як правило, значну частину свого робочого часу.

3. Одним із поширених методів забезпечення якості продукції в американських фірмах, як і в японських, є методи статистичного контролю якості. Причому для реалізації цих методів на багатьом фірмах використовуються такі технічні засоби, що автоматично здійснюють збір, нагромадження, оброблення даних і видачу результатів із застосуванням статистичних методів.

4. Велике значення в управлінні якістю мають питання вивчення та прогнозування споживчого попиту на продукцію, тому фірми прагнуть поліпшувати відповідно до вимог ринку не тільки технічні показники якості продукції, але й економічні.

5.Висока відповідальність виробників за якість приводить до значного скорочення випуску дефектної продукції та поліпшення діяльності в галузі гарантійного обслуговування й сервісу.

6. Наявність чітко оформлених систем управління якістю, у яких передбачено виконання структурованих і добре налагоджених програм із упровадження комплексу заходів, що забезпечують необхідну якість і зниження витрат.

1.

Одним з перших категорію «якість» розглянув старогрецький мислитель Арістотель (ІІІ ст. до н.е.). За його думкою, те, що існує само по собі, і утворює якість. Таким чином, за Арістотелем, категорія «якість» проявляється у декількох напрямах. Один різновид якості відбиває усталеність предмету, його відмінності від інших речей. Інший тип цього поняття характеризує стан чи властивість, які здатні змінюватись та переходити одне в одного (тепло-холод, хвороба-здоров’я і таке інше). Крім того, існує диференціація предметів за ознакою «гарний-поганий».

Аристотелевське розуміння якості на багато століть визначило подальший розвиток мислення. Основна увага приділялась предметному характеру якості.

Ідея системного розуміння якості належить Гегелю (ХІХ ст.). У філософській системі вихідним логічним моментом буття виступають якість, кількість та міра. «Якість, – підкреслює Гегель, – є у першу чергу тотожня з буттям визначенність, тому дещо перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількість є, навпроти, зовнішня буттю, байдужа до нього визначенність… Третя ступінь буття, міра, є єдність перших двох, якісна кількість». Гегель виявив діалектику якості та кількості, їх взаємовизначальність. Якість є у-собі кількість, а кількість – у-собі – якість. Таке розуміння співвідношення якості та кількості відкривало можливості функціонального підходу до якості, вираженню його через кількісні показники, що стало значущим у ХХ сторіччі.

Слід відмітити, що китайський ієрогліф, який позначає якість, складається з двох елементів – «рівновага» та «гроші» (якість = рівновага + гроші), тобто якість ототожнюється з поняттям «висококласний», «дорогий».

З розвитком суспільного виробництва проявлялась та поглиблювалась вагомість інженерно-технічного та економічного аспекту якості. Рівень якості почав визначатися відповідністю вимірюваних характеристик продукції конкретним технічним вимогам, що мають числове значення. Зростали вимоги до взаємозамінності та уніфікації продукції.

За часів Петра І забезпечення якості під час будівництва флоту було узаконено низкою офіційних документів. 5 квітня 1722 року у Петербурзі було видано «Регламент про управління Адміралтейства і корабельства». У цьому документі містилися вказівки, характер і призначення яких подібні до вимог сучасних стандартів. Наприклад, стосовно виготовлення якорів так зазначено: «Якорі слід робити за належною пропорцією з доброго заліза та дивитись уважно, щоб прути міцно і щільно добрим залізом були зв’язані перед тим, як їх почнуть класти до горна».

Виготовлення вогнепальної зброї було першим масовим виробництвом у Росії. Саме тоді народилася ідея взаємозамінності, якій Петро І надавав найважливішого значення. Він дав тульським зброярам наказ, у якому викладалися вимоги взаємозамінності. Для її забезпечення цар вимагав додержання високої точності у виробництві – «до сотих часток інгів (дюймів)».

Усі деталі зброї виготовлювалися згідно з спеціальними калібрами. Вони були по суті зразками (еталонами), з якими зіставляли усі серійно вироблювані деталі. Це у значній мірі сприяло досягненню взаємозамінності. Її перевірка здійснювалася досить суворо. Наприклад, на початку ХІХ сторіччя від декількох виготовлених партій відбирали визначену кількість рушниць і повністю їх розбирали. Деталі перемішувалися, потім з них збирали нові рушниці, які повинні були стріляти не гірше, ніж усі інші рушниці цих партій.

Ще одним прикладом визначення якості як відповідності установленим технічним параметрам може бути демонстрація у 1908 р. членам Королівського автомобільного клубу уніфікації деталей автомобілів, що виготовлялись на заводах Генрі Форда. Для цього три кадилака були прилюдно розібрані, а всі комплектуючі перемішані. Потім інженери видобули з отриманої кучі відповідні частини і прямо на очах членів клубу знову зібрали автомобілі та з тріумфом здійснили на них коло пошани. Виробництво складових, що можуть бути взаємозамінними, демонструвало якість виготовлення.

Масове виробництво, що породило глобальну конкуренцію, створило умови до більш поглибленого підходу до визначення якості. Рівень якості продукції став визначатися не тільки відповідністю вимірюваних характеристик, але й тим, наскільки вона буде задовольняти сподівання споживачів у процесі її застосування чи використання.

Підвищений інтерес до якості спонукав розвиток прикладних наук таких як стандартизація, кваліметрія, управління якістю. У ХХ ст. виникли цілі школи, що додержувались поглядів на якість як на основу успішної економічної діяльності. Серед наставників з якості («гуру») – фахівців, концепції і підходи яких до забезпечення якості у виробництві мали найбільший вплив – слід відзначити Вальтера Шухарта, Уільяма-Едвардса Демінга, Філіпа Кросбі, Арманда Фейгенбаума, Каору Ісікаву, Джозефа Джурана, Роберта Пірсінга, Геніті Тагучі.

36.

З перелічених видів технічного контролю найбільш ефективнішими відокремлюють:

1) за впливом на перебіг технологічного процесу – активний;

2) за використовуваними засобами – автоматизований;

3) за організаційною формою – статистичний.

Активний – це контроль якості безпосередньо у ході технологічного процесу виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок, ізотопних індукційних та інших приладів). Застосування активного контролю дозволяє попереджувати появу та вихід з технологічного процесу напівфабрикатів і готових видів продукції.

При автоматизованому контролі перевірка якості здійснюється шляхом прямого застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислові роботи) без участі людини як у ході технологічного процесу, так і після завершення оброки чи складання виробу. Такий метод контролю є одним з головних напрямків зменшення витрат на контроль на операції і підвищення ефективності особливо у безперервних та масових типах виробництва, де часто трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення продукції в автоматичному режимі.

Статистичний – це особливий науково обґрунтований метод вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичній статистиці. Він дозволяє не лише фіксувати фактичний рівень якості масової продукції, але й активно впливати на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечувати його регулювання (управління). Основна його ідея зводиться до того, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені відчутні збурення, фактичні показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть незначні відхилення від середніх величин.

Перевагою статистичного контролю є можливість керувати рівнем якості продукції за принципом саморегулювання кібернетичної системи із зворотним зв’язком.

Проте йому властиві й недоліки, які не можна ігнорувати: по-перше, він має відносно вузьку сферу застосування (переважно масове виробництво); по-друге, вимагає порівняно великих коштів на збирання та обробку інформації. Здешевити ці процеси можна шляхом автоматизації збирання, обробки і аналізу необхідної для контролю інформації, створення гнучких автоматизованих виробництв за умови виправданого функціонування з огляду впливу інших чинників.

Летючим прийнято називати раптовий (без попередження) і швидкоплинний контроль якості виробів (роботи виконавців) на окремих дільницях виробництва.

Інспекційним є запланований чи здійснюваний за критичними сигналами метод контролю переважно у вигляді державного або внутрішньо-виробничого нагляду.

Стаціонарний контроль здійснюється у спеціально обладнаних приміщеннях (лабораторіях) шляхом проведення відповідних випробувань, аналізів тощо.

Змінний – на тих чи інших робочих місцях самими виконавцями або контрольними майстрами (контролерами) відділу технічного контролю підприємства.