9.(8) Суб’єкт пізнання в історії (структура світогляду і творча активність)

Структура:

1. поза наукові знання (політ-і,реліг-і,правові,кул-і,націон-і,середовищні)

2. теоретичні (наукові) – знання про фах, які здобули як спеціаліст

3. джерельні.

Творча актив-ь:

Як творилася логіка? Людина думала і приходила висновку. Думала творчо. Творчість – конструктивізм.

Конструювання – це особл.розумова діял-ь суб’єкта по з’єднанню елементів знання,нестандартним способом впевну цілість. в результаті чого виник такі теоретик об’єкти,які несуть нову інф-ю про світ,його риси і властивості . тобто вияляється творчість суб’єкта.

10. Рівні історичного пізнання та їхні особливості.

Головними елементами науки є теорія і емпірія. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються здат¬ністю проникнення в сутність явищ або їх рис. У емпіричних знаннях відображаються певні зв'язки та регулярності, але вони є лише відбиттям зовнішньої сторони зв'язків у часі і просторі. Теоретичне пізнання проникає в сутність явищ, які вивчаються. Теоретичне знання виникає як результат логічного перетворення емпіричних даних з допомогою логічних операцій — аналізу, синтезу, порівняння тощо. Різниця між емпіричним і теоретичним пізнанням випливає з різних методів. Методи емпіричного пізнання — спостереження, експеримент, опис чуттєвих даних. Усі вони дають первісну інформацію про минуле, яка після відповідних перетворень стає історичними фактами (див. нижче). Методи теоретичного пізнання — ідеалізація і абстрагування. На* рівні теоретичного знання створюються гіпотези, теорії, концепції. На емпіричному рівні пізнання відбувається підведення чут¬тєвих образів від поняття і терміни —• форми мислення, котрі розкривають відмінні ознаки речей і явищ. На рівні отримання теоретичних знань дослідник має справу з більш широкими і узагальненими поняттями — категоріями. Категорії відображають найбільш суттєві (типові) властивості, ознаки і зв'язки певних груп об'єктів або явищ (розвиток, прогрес, промисловість, повстання тощо).

Особливості теоретичного знання

Теоретичні знання є неодмінним результатом усякого наукового пізнання вже в силу застосування понятійно-категоріального апарату. Проте, підсумком дослідницьких зусиль завжди є конкретна наукова теорія. Вона є наслідком застосування до аналізу історичних фактів визначених пізнавальних методів, які дозволяють здобути інформацію і знання, що не лежать на поверхні фактів. Отримані з допомогою логічних прийомів знання відображають певні зв'язки між об'єктами і явищами, і є теорією даних фактів або науковою теорією. З цього випливає, що наукові теорії бувають різних рівнів узагальнення: теорії на рівні окремих груп фактів (теорія типів письма в пале¬ографії, теорія укладання міжнародних угод і т.д.); теорія на рівні процесів (теорія європейського ренесансу, теорія фільварково-панщинної системи і т.д.)

11. Пізнавальні процедури історика

Перша — вибір актуальної теми дослідження, тобто бб'єкту і предмету пізнання. Вибір теми завжди зумовлений сучасними суспільними процесами. Сучасне життя потребує ретроспективного погляду у минуле. Цю процедуру ще називають також «оціночною», оскільки в ній концентруються впливи світогляду суб'єкта, його бачення картини світу. Для вибору теми потрібні певний досвщ фахової роботи, орієнтації! в проблематиці, котра заслуговує особливої уваги дослідників (тому тему для початківців завжди формує науковий керівник — більш досвід¬чений фахівець).

і Сучасність ставить перед істориками запитання, на які вони піовинні дати наукові відповіді. (Так, утворення незалежної України закономірно привернуло увагу істориків до проблем нації і національних рухів, держави і державності тощо). Це є зако¬номірним, оскільки завдання історії як науки полягає у вико¬нуванні соціального замовлення. Проблема тут в тому, щоб, виконуючи соціальне замовлення, науковці не прагнули «гвдігнати» свої висновки під «замовлення» певних політичних сил або ідеологій. Якщо б таке сталось, то можна вести мову не про наукову, а про «кон'юнктурну» історію.

Щоб цього не сталось, наукове дослідження повинно спиратись на існуючі наукові школи і напрямки, нагромаджений пізна¬вальний доробок. Крім того, актуальність тематики диктується і. тими проблемами, котрі набувають значення з точки зору послі¬довного і спадкоємного розвитку самої науки, тих питань, котрі виникають у вивченні як нових, так і попередніх проблем.

Одним з питань організаційного розвитку науки є співвідно¬шення держави і наукової структури. Наука, особливо гуманітарна, не в стані розвиватись без матеріальної підтримки держави. Держава, як і інші політичні громадські структури зацікавлена у розвитку науки. Але вони майже завжди прагнуть нав'язати науці кон'юнктурність. Тому завданням науковців є усунення або нейтралізація кон'юнктурних впливів, які можливі тіїтьки за умов визначення актуальної проблематики самими вченими, в тому числі з допомогою наукової експертизи.

Друга процедура передбачає постановку дослідницького завдання і формування робочої гіпотези. Ця процедура теж вимагає як правило високого рівня підготовки фахівця, обізнаного з проб¬лемними питаннями своєї галузі. Щоб обрати об'єкт та предмет пізнання і висунути робочу гіпотезу необхідно мати докладне уявлення на рівні теоретичних знань: про теоріїо і методи пізнання обраних явищ і процесів, джерельне забезпечення дослідження, місце і роль об'єкту вивчення серед інших об'єктів даної епохи і середовища тощо. Іншими словами, історичне пізнання обов'яз¬ково починається з теоретичного рівня. Тільки від нього можна перейти до емпіричного.

Дослідницьке завдання спочатку ставиться тіїтьки у загальних рисах і лише в ході подальшої роботи виявляються біїтьш конкретні можливості дослідшжа отримати нове знання. Тому на відміну вщ своїх попередників, історик повинен знайти нові можливості розкриття сутності досліджуваного явища. Це може виявитись у трьох варіантах: 1) залучення нових джерел, які несуть нову інформацію про об'єкт пізнання; 2) отримання нової іїтформації з вщомих джерел; 3) застосування нових методів, які дозволяють розкрити нові сторони явища. Тому остаточно постановка дослід¬ницького завдання є початковим і завершальним етапом пізнання (до нього необхідно повертатись після вивчення об'єкту, щоб внести корективи у попередню робочу гіпотезу).