3.Клімат Європи. Вплив основних кліматотвірних чинників на його формування. Кліматичні пояси та їхні характеристика.

Річна кількість сонячної радіації, яка надходить на земну поверхню, збільшується вдвічі з півночі на південь Європи. Така різниця у надходженні сонячної радіації зумовлює значні відмінності в температурі повітря, особливо в теплу пору року.

Провідну роль в розподілі температури влітку відіграє сонячна радіація, що розподіляється зонально. Це добре помітно завдяки широтному простяганню липневих ізотерм.

Протилежна картина спостерігається взимку, коли зональний розподіл тепла порушується. Січневі ізотерми простягаються майже вздовж меридіанів. Таке відхилення пов'язано із характером підстилаючої поверхні та пануючою над Європою циркуляцією повітряних мас.

Головний тип атмосферної циркуляції в межах Європи — західне перенесення повітряних мас. На захід від Європи розташований Атлантичний океан, звідки потоки повітря переносяться потужними атмосферними вихорами — циклонами і антициклонами. Вони виникають на арктичному і помірному кліматологічних фронтах.

Відносно тепле й вологе атлантичне повітря, яке просувається майже через увесь європейський суходіл, вирівнює температуру повітря у північних і південних областях. Ось чому взимку контрасти температури більш відчутні між західними і східними районами Європи.

Виняток становлять південні райони, які влітку відчувають вплив тропічних повітряних мас, а також північ континенту, де переважають арктичні повітряні маси з Північного Льодовитого океану.

Циклони, які прямують із західними потоками повітря, визначають також кількість опадів та режим їх випадання. В цілому річна сума опадів у Європі закономірно зменшується з північного заходу на південний схід. Це пояснюється послабленням активності циклонів у тому ж напрямку. Окрім того, на сході більш помітний вплив континентальних повітряних мас з внутрішніх областей Євразії.

Значно підвищується кількість опадів на навітряних гірських схилах. Найбільше опадів на навітряних схилах Скандинавських гір, гірських масивів Британських островів, на окремих ділянках яких випадає понад 4000 мм. а в Чорногорії зареєстрована максимальна річна кількість опадів для Європи — понад 6000 мм.

У західних районах рясні опади випадають рівномірно впродовж усього року. Це пов'язано з постійним виникненням тут атмосферних фронтів і частою повторюваністю циклонів. У Східній Європі максимум опадів припадає на теплу пору року. В цей час тут спостерігаються як фронтальні, так і конвективні опади, часто бувають зливи з грозами й градом. У північних районах утворюється значний сніговий покрив.

На півдні Європи, у субтропіках, максимум опадів припадає на зиму, що зумовлено активною циклонічною діяльністю. Влітку дуже сухо, оскільки в цей час тут панують сухі тропічні повітряні маси.

Територію Європи перетинають кілька кліматичних поясів. За умовами зволоження в межах поясів розрізняють кліматичні області. Арктичний пояс. Арктичний тип клімату характерний для архіпелагу Шпіцберген та деяких інших островів Північного Льодовитого океану. Тут цілорічно панує холодне арктичне повітря. Але відгалуження теплої Північноатлантичної течії значно підвищує температуру повітря та збільшує кількість опадів у західній частині Європейської Арктики. Субарктичний пояс охоплює узбережжя Баренцевого моря, північ Скандинавського півострова та острів Ісландія. Для нього характерні порівняно м'яка зима з температурою до 0°С і прохолодне літо з середньою температурою не більш як +10°С. Опади у вигляді дощу або снігу випадають рівномірно впродовж року.

Помірний пояс. У ньому розміщена більша частина Європи. Тут виділяють три кліматичні області: морського, помірно континентального (перехідного від морського до континентального) та континентального клімату. Морський помірний тип клімату характеризується переважанням протягом року вологого атлантичного повітря. Взимку температура повітря коливається в межах від 0° до +6°С. Погода дуже нестійка, з частими дощами і туманами, сніговий покрив несталий. Літо прохолодне, середня температура +10 — + 18°С. Опадів випадає близько 1000 мм за рік, розподіляються вони рівномірно впродовж усього року.

Клімат більшої частини Європи, в тому числі й України, помірно континентальний. Для нього характерні значні відмінності в температурі за сезонами. Зима холодна, іноді з морозами. Літо тепле: середня температура липня +18 — +20°С. Річна кількість опадів, що випадають переважно влітку, становить 500-700 мм. Континентальність клімату зростає з північного заходу на південний схід: зменшується кількість опадів, збільшується річна амплітуда температур.

На крайньому південному сході Європи сформувався континентальний тип клімату. Для нього характерні жарке літо і досить холодна зима, невелика кількість опадів — до 250 мм на рік. Крім того, тут спостерігається велика сухість повітря і мала хмарність.

Субтропічний пояс. Клімат південної частини Європи субтропічний середземноморський. Для нього характерні максимальні для цієї частини світу температури протягом усього року. Взимку тут +7 — +10°С, а влітку буває навіть тропічна спека. Найхарактернішою рисою середземноморського типу клімату є зміна вологої теплої зими сухим жарким літом. У середньому тут випадає близько 400-600 мм опадів.

4.Внутрішні води Європи. За величиною шару стоку води, біля 295 мм Європа займає друге місце серед частин світу після Південної Америки, але в наслідок менших розмірів суші за об’ємом стоку, біля 2850 км³ вона переважає тільки Австралію і Антарктиду.

Розподіл стоку по Європі нерівномірний.

У відповідності із ступенем зволоженості стік зменшується з заходу на схід і з півночі на південь.

Більша частина Європи відноситься до басейну Атлантичного океану і його морів, значно менша приходиться на басейн Північного льодовитого океану і басейн внутрішнього стоку – Каспійське море.

Р і к и. Найбільш крупні ріки знаходяться на рівнинах Європи. Найбільшою рікою Європи є Волга, яка має довжину 3530 км, площу водозбору 1360 тис. км², середню річну витрату води більше 8 000 м³/сек. Основні притоки Волги – Кама і Ока.

Другою за розміром рікою Європи є Дунай, який має довжину 2850 км, площу водозбору 817 тис. км², середню річну витрату більше 6430 м3/сек. Дунай приймає більше 300 приток, найбільші з яких є Драва, Тиса, Сава, Сирет, Прут.

Великою річкою Європи є Дніпро, довжина якого 2200 км, площа водозбору - 504 тис. км², середню річну витрату 1670 м³/сек.

В Західній Європі найбільшою річкою є Рейн, довжиною 1320 км, площею водозбору 224,4 тис. км², середньою річною витратою біля 2500 м³/сек.

Дністер має довжину 1312 км, площу водозбору 72,1 тис км², середньорічну витрату води 310 м³/с. Крім перерахованих вище до великих річок відносяться Ельба, Вісла, Луара, Тахо, Одра та інші.

На рівнинах Східної Європи переважають ріки з спокійною течією, які протікають по широким терасованим долинам і які мають снігове і частково дощове живлення.

У Феноскандії переважають короткі порожисті ріки із слабо розробленими долинами, які мають багато озероподібних розширень. На рівнинах живлення головним чином снігове; максимальний стік – весною, але внаслідок регулюючої ролі озер і великої залісеності площ водозборів водність рік велика і літом і восени.

В рівнинних районах Середньої Європи живлення рік в основному дощове. Ріки не замерзають або мають короткий нестійкий льодостав.

На ріках Франції, Британських островів, Бельгії, Нідерландів, Німеччини стік рівномірний, з деяким збільшенням зимою і зменшенням літом.

В більш східних районах середньої Європи до основного дощового живлення весною приєднується снігове. При цьому максимум стоку зміщується на весну і літня межень стає більш тривалою і низькою.

В середньовисотних горах (Карпатах та інших), покритих зимою снігом, ріки мають бурне весняне повіддя. На ріках високогірних районів Альп (верхня течія Рейна, Рони, лівих притоків По, правих притоків Дунаю до снігового і дощового живлення приєднується і льодовикове. В літні місяці характерні високі паводки, а зимою стік дуже малий або зовсім відсутній.

Середземноморським рікам притаманні значні підйоми рівня води восени і зимою (місцями зимою і весною і низька межень літом, коли ріки сильно міліють або пересихають. На деяких ріках зимові витрати в кілька раз перевищують літні.

В карстових районах Середземномор’я значну роль в живленні рік відіграють ґрунтові води, тому їх стік більш зарегульований; деякі ріки тут мають ділянки підземної течії.

О з е р а. Озера на території Європи розподіляються нерівномірно. Найбільш численними скупченнями озер на рівнинах і в горах, які піддавалися плейстоценовому зледенінню. Це північ і північний захід Східно-Європейської платформи, Феноскандія, Британські острови, Альпи і при- альпійські рівнини Польщі і Німеччини.

Більша частина озер цих районів притаманна тектонічним пониженням (котловини, грабени, тощо), оброблених льодовиками і частково підпруженими їх наносами. Вони характеризуються сильно звивистою береговою лінією, значною глибиною, витягнутою по повздовжній вісі тектонічних понижень або по напрямку руху льодовиків.

До цього типу відносяться рівнинні озера: Ладожське, Онежське, Венерн, Веттерн, Меларен, Імандра. До них також відносяться озера передгір’їв: Женевське, Лаго-Маджоре, Комо, Гарда та інші. На моренних рівнинах широко розповсюдженні відносно невеликі озера міжморенних понижень або розташованих в древніх улоговинах стоку передльодовикових вод, особливо на рівнинах Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Німеччини, Фінляндії. В Альпах, горах Скандинавії і Британських островів, в найбільш високих районах Карпат, на півночі Уральських гір є Невеликі "альпійські” озера в карових пониженнях.

За межами льодовикових районів значних скупчень озер немає. Найбільш типові: озера-стариці в заплавах рівнинних рік; дельтові – в низов’ях Волги, Дніпра, Дунаю, По; лагунові – по побережжям Чорного і Азовського морів; тектонічні – Шкодер (Скандарське), Охрідське на Балканському півострові, Балатон в Угорщині та інші; вулканічні – на Апеннінскому півострові і в Ісландії; карстові – на сході Східно-Європейської рівнини, на Балканському і Апеннінському півострові.

Більшість озер Європи відносяться до прісних проточних водойм. В арідних поденно-східних районах є безстічні солонуваті і сильно мінералізовані озера Ельтон і Баскунчак; на границі з Азією знаходиться найбільше озеро світу – Каспійське море.

Льодовики. Загальна площа сучасних льодовиків Європи перевищує 116 тис. км². Найбільш крупні нагромадження льодовиків знаходяться на Шпіцбергені (56 тис. км²), Новій Землі, Землі Франца-Йосифа, і Ісландії і в Скандинавських горах, де переважають льодовики типу куполів і щитів, є також карові і перед гірські льодовики. Потужність льоду нерідко складає 400-600 м, досягаючи в окремих випадках 1000 м. Деякі льодовики островів Арктики спускаються до моря і дають початок айсбергам. В материковій частині Європи льодовики є також в Альпах, на Північному Уралі, в Піренеях, горах С’єра-Невада, де розташований самий південний в Європі льодовик. Тут представлені головним чином карові і долинні льодовики.

5.Географічні пояси та природні зони: їх коротка характеристика; схема фізико-географічного районування Європи. Особливості природи географічних зон в Європі визначаються її положенням у при океанічному секторі материка арктичного, субарктичного, помірного і субтропічного поясів.

Арктичний пояс займає острівну околицю. Низькі значення радіаційного балансу (менше 10 ккал/см² на рік), від’ємні середньорічні температури, формування на великій території стійкого крижаного покриву. У західноєвропейському секторі пояса розташований Шпіцберген. Клімат його пом'якшений теплою Західно-Шпіцбергенського течією. Досить велика кількість опадів (300-350 мм) і низькі річні температури сприяють накопиченню потужних товщ снігу і льоду.

Переважає ЗОНА крижаних пустель. Лише вузька смуга на західному і південному узбережжі зайнята арктичними кам'янистими пустелями близько 10% площі Шпіцбергена).Ростуть ломикамінь, жовтець сніжний, полярні маки, Шпіцбергенські гвоздики. Але переважають лишайники (накипні) та мохи. Фауна бідна у видовому відношенні: білі ведмеді, песці, лемінги, завезений вівцебик. Влітку обширні пташині базари: Кайра, гагари, чайки.

Субарктичний пояс охоплює крайню північ Феноскандії та Ісландію. Радіаційний баланс досягає 20 ккал/см² на рік, середні температури літніх місяців не перевищують 10 ° С.Дерева не ростуть. Панівною є зона тундри. Розрізняють північну - типову і південну тундру. Північна не має зімкнутого рослиного покриву, ділянки з рослинністю чергуються з плямами голих грунтів. Панують мохи, лишайники (ягель), над ними чагарники, трави. Рослини не встигають за коротке літо пройти весь цикл розвитку від проростання до дозрівання насіння. Тому серед вищих рослин переважають двулетники і багаторічники.

Через низькі температури фізіологічна сухість. На сухих височинах домінують оленячий мох , лютики, камнеломки, маки, куропаточна трава (дріас), деякі осоки і злаки. З чагарників -голубика, брусниця, морошка.

Південна (чагарникова) тундра характеризується переважанням чагарників і чагарничків: карликова береза, полярна верба, багульник, толокнянка, брусниця, водяника. У пониженнях (слабкі вітри) - зарості карликової берези (ерники) 1.0 - 1.5 м заввишки. Грунти розвиваються в умовах перезволоження. Їм властиве накопичення грубогумусної органічної речовини, розвиток глейовихпроцесів, кисла реакція. Переважають торф'яно-глейові грунти. В Ісландії на приморських низовинах і долинах поширені приокеанічні злаково-різнотравні луки з анемонами, незабудками, під якими формуються лучно-дернові грунти. Місцями куртини низькорослих дерев: берези, горобини, верби, осики, можевельнік.Тваринний світ бідний. Типові: норвезький лемінг, песець, гірностай, вовк, полярна сова, біла куріпка, з болотних - казарки, гуси, качки. Оленярство, в Ісландії - вівчарство.

Помірний пояс займає більшу частину Північної і всю Середню Європу. Радіаційний баланс від 20 ккал/см2 на рік на півночі до 50 ккал/см2 на рік на півдні. Західний перенос і циклонічна діяльність сприяють надходженню вологи з океану на материк. Середні температури січня від -15 ° на північному сході до +6 ° на заході. Середні липневі температури від +10 ° на півночі до +26 ° на півдні. Панують ліси.

У приатлантичних секторі при русі з півночі на південь змінюють один одного зони хвойних, мішаних і широколистяних лісів.

У південно-східній частині зона широколистяних лісів викорінюється і заміщається зонами лісостепу і степу.

Зона хвойних лісів займає більшу частину Феноскандії (південна межа на 60 ° пн.ш.) і північ Великобританії. Основні породи - ялина європейська і сосна звичайна. На рівнинах Швеції домінують заболочені ялинники на важких суглинках. Значна частина Феноскандіі зайнята соснами на сухих кам'янистих або піщаних почвах. Лісистість перевищує 60%, досягаючи місцями 80%, в Норвегії до 35%. На заході Скандинавського півострова на місці зведених лісів поширені луки і верещатники.У горах розвинута висотна поясність. Хвойні ліси на схилах до 800-900 м на півдні та 300 м на півночі. Далі березове рідколісся до 1100 м. Верхні ділянки гір зайняті гірничо-тундрової рослинністю. У зоні хвойних лісів переважають малопотужні кислі підзолисті грунти, бідні перегноєм. У пониженнях торф'яно-болотні та глієво-підзолисті грунти з низькою родючістю. Тваринний світ різноманітний: лосі, вовки, рисі, бурі ведмеді, лісі-ці. З птахів: рябчики, куріпки, глухарі, сови, дятли. Скандинавські країни - самі лісисті в Зарубіжної Європі. Широко розвинені лісопосадки на осушених торфовищах. Розвинене транництво м'ясо-молочного напрямку. Йому підпорядкована структура посівів земель. Землеробство розвинене на обмеженій території. На півночі зони - оленярство, в горах – вівчарство.

Зона змішаних лісів займає невелику площу на південному заході Фінляндії, частково Средньошведську низовину і північний схід середньоєвропейської рівнини. Серед порід з'являється дуб черешчатий, ясен, в'яз, клен гостролистий, липа серцеподібна. У підліску рясний трав'янистий покрив. Зональні грунти - дерново-підзолисті - до 5% гумуса.Фауна багатше, ніж у хвойних лісах: лось, ведмідь, європейська козуля, вовк, лисиця, заєць. З птахів: дятли, чижі, синиці, тетерева.Лісистість до 20%, найбільш великі масиви збереглися в Мазурському поозер'ї..

ЗОНА широколистяних лісів займає південну частину помірного пояса. Тепле літо, м'який клімат, сприятливе співвідношення тепла і вологи сприяють поширенню переважно букових та дубових лісів. Найбагатші у видовому відношенні ліси приурочені до приатлантичної частини. Тут лісовими породами є каштан посівний. У підліску дуб звичайний, тис ягідний. Букові ліси зазвичай монодомінантні, темні, підлісок розвинений слабко. В умовах перехідного клімату бук витісняється грабом і дубом. Дубові ліси світлі, в підліску ростуть ліщина, черемха, горобина, барбарис, жостір.Поряд з лісовою рослинністю в зоні широколистяних лісів зустрічаються формації чагарників - верещатникі на місці вирубаниних лісів (верес європейський, ялівець, дрік, мучниця, лохина, чорниця). Вересові пустки характерні для північно-західної Великобританії, північній Франції, заходу півострова Ютландія. На побережжі Балтики і Північного моря великі площі зайняті сосновими та сосново-дубовими лісами на дюнах. Вертикальна поясність найбільш представлена ​​в Альпах і Карпатах. Нижні схили гір до 600-800 м зайняті дубово-буковими ле ¬ самі, змінно-ющіміся змішаними, а з 1000-1200 м - ялицево-смерековими. Верхня границя лісу піднімається до 1600-1800 м, вище пояс субальпійських лугів. З висотою 2000-2100 м ростуть альпійські луки з яскраво квітучого різнотрав'я-ем.Основний тип грунтів широколистяних лісів - лісові буроземи (до 6-7% гумусу), володіють великою родючістю. У більш зволожений ¬ них місцях поширені підзолисто-буроземні, а на вапняках - перегнійно-карбонатні (рендзинах) .Благородний олень, козуля, кабан, ведмідь. З дрібних - білка, заєць, борсук, норка, тхір. З птахів - дятли, синиці, іволги. Ліси в зоні становлять 25% площі. Корінні дубові і букові ліса не збереглися. На зміну їх прийшли вторинні насадження, хвойні ліси, пустки, ріллі.

ЗОНА Лісостепу та Степу має обмежене поширення і займає дунайські рівнини. Природна рослинність майже не збереглася. На Средньодунайській рівнині в минулому ділянки широколистяних лісів чергувалися зі степами (пушту), зараз рівнина розорана. Чорноземні грунти, сприятливі кліматичні умови сприяють розвитку землеробства, садівництва, виноградарства.

На Нижньодунайській рівнині, де зволоження менше, ландшафти близькі до українських та південноросійських степах. Зональний тип грунтів – вилужені чорноземи. У східних частинах вони змінюються темно-каштановими грунтами, теж розораними.

Субтропічного пояса на території Європи дещо менше, ніж помірного. Радіаційний баланс 55-70 ккал/см2 на рік. Взимку в поясі перевамжють полярні маси, влітку тропічні. Опади зменшуються від приморських районів в глиб материка. Наслідок - зміна природних зон не в широтному, а в меридіональному напрямку. Горизонтальна зональність ускладнюється в горах вертикальної поясністю

.Південна частина Зарубіжної Європи розташована в приатлантичних секторі пояса, де клімат сезонно-вологий, середземноморський. Мінімум опадів влітку. В умовах тривалої літньої посухи рослини набуває ксерофітні ознаки.

Для Середземномор'я характерна ЗОНА вічнозелені твердолисті лісів і чагарників. У лісових формаціях домінує дуб: в західній частині корковий і каменний, в східній - македонський і валлонів. До них додаються середземноморська сосна (італійська, Алепська, приморська) і кипарис горизонтальний. У підліску лавр благородний, самшит, мирт, ладанник, фісташка, суничне дерево. Ліси винищені і не поновлюються через випас худоби, ерозію грунтів, пожежі. Повсюдно поширирилися чагарникові зарості, склад яких залежить від кількості опадів, рельєфу, грунтів.

В умовах морського клімату поширені маквіс, до складу якого входять чагарники і невисокі (до 4 м) дерева: верес деревовидний, маслина дика, лавр, фісташка, суничне дерево, ялівець. Чагарники переплетені кучерявими рослинами: ожина різнобарвна, ломонос вусатий.

У районах континентального клімату західного Середземномор'я на кам'янистих схилах гір з переривчастим грунтовим покривом поширені Гарріг - рідко зростаючі низькі чагарники, напівчагарники і ксерофітні трави. Низькорослі зарості гариги широко зустрічються на гірських схилах Південної Франції і сході Піренейського і Апеннінського півостровів, де переважають чагарниковий дуб кермесовий, дрік ко-лючій, розмарин, держи-дерево.

Для Балеарських островів, Сицилії і південного сходу Піренейського півострова характерні чагарники пальміто, утворені єдиною дикоростучої пальмою хамеропс з коротким стволом і великими віялоподібними листами.

У внутрішніх частинах Піренейського півострова розвинена формація ТОМІЛЛЯРИ з ароматичних напівчагарників: лаванди, роз ¬ марина, шавлії, чебрецю в поєднанні з травами.

У східній частині Середземномор'я на сухих кам'янистих схилах зустрічається Фригана.У неї входять астрагал, молочай, дрік, чебрець, акантолімон.

На сході Балканського півострова в умовах спекотного літа і досить холодної зими переважає шибляк, утворений переважно листопадними чагарниками: барбарисом, глодом, терном, жасмином, шипшиною. До них додаються південні: тримай-дерево, скумпія, дикий мигдаль, гранатника.

Висотна поясність особливо чітко простежується в Альпах. Тут є великий набір висотних поясів, які закономірно змінюють один одного. Приблизно до 800 м над рівнем моря піднімаються букові та дубові ліси, що утворюють нижній пояс. Далі, до висоти майже 2000 м, переважають ялина, бук, сосна тощо. Це пояс мішаних лісів, багатий на тваринний світ. Вище мішаного лісу поширені субальпійські луки, де переважають високогірні чагарники — рододендрон, кедровий стелюх, ялівець. Луки в Альпах є цінними пасовищними угіддями. Далі вгору, майже до снігової лінії, розкинувся альпійський пояс, де в умовах холодного клімату панують низькотравні луки. Найвищі гребені хребтів зайняті поясом вічних снігів. В Альпах є кілька національних парків, в яких одночасно охороняють природу та розвивають туризм. Тут багато гірських зимових курортів.