64. Західноукраїнські землі в 1920-і – 1930-і рр.

Міжвоєнний період (1921-1939 рр.) у Західній Україні позначений напруженою політичною боротьбою. У ній брали участь різні верстви населення. Політичні режими, що існували в країнах, до яких входили західноукраїнські землі допускали певну свободу політичної діяльності. Найбільшою політичною партією на підконтрольних Польщі територіях Західної України було Українське національно-демократичне об єднання (УНДО) - партія центристського спрямування, що орієнтувалася на здобуття Україною незалежності, не вдаючись при цьому до терористичних актів, на демократичний розвиток України. Другою за впливом була в Галичині Радикальна партія, що прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з перспективою національного відродження України, її незалежного існування. Компартія Західної України (КПЗУ) була складовою частиною Компартії Польщі. Введення в Радянській Україні непу і українізація сприяли посиленню в Західній Україні прорадянських настроїв і зростанню авторитету КПЗУ. В 1929 р. у Відні було утворено Організацію українських націоналістів (ОУН). Керівником ОУН до 1938 р. був Є.Коновалець, а після його вбивства - А. Мельник. Ідеологічною основою ОУН був "інтегральний націоналізм", який розробив Д. Донцов. У Закарпатті, яке входило до складу Чехословаччини, політичне життя мало свої особливості. Суто української партії, що діяла б цілком самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття діяли під "дахом" близьких їм політичних партій. Разом з тим вони схилялися до певних національно-культурних традицій, що історично склалися в краї. Після поразки у війні за збереження державної незалежності Західна. Україна опинилася в складі декількох держав: Польщі, Румунії і Чехословаччини. До складу Польщі входили Східна Галичина, розділена на три воєводства - Львівське, Тернопільське і Станіславське, а також Західна Волинь, Полісся і Холмщина. Північна Буковина і придунайські землі опинилися у складі Румунії, а Закарпаття - Чехословаччини. Українські землі в Польщі, Румунії і Чехословаччині не мали самоврядування, власного автономного устрою. Уряди цих свою політику спрямовували на зміцнення контролю над українськими територіями, їх денаціоналізацію. Національні утиски доповнювалися соціально-економічним гнобленням. Польський уряд поділив країну на дві території - Польщу "А" і Польщу "Б". До першої належали корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості в Польщі "А", уряд разом з тим свідомо гальмував промислове будівництво в Польщі "Б". У подібному становищі була промисловість Буковини і Закарпаття. В умовах іноземного панування гальмувався також розвиток сільського господарства. В Західній Україні панувало велике поміщицьке землеволодіння. Було оголошено про проведення в Західній Україні аграрної реформи, але вона не торкнулася основної маси селянства. Зате кращі земельні ділянки охоче надавали колоністам із Польщі, Румунії і Чехословаччини. Особливо швидко зростала чисельність неукраїнського населення в містах. У Львові, наприклад, українців у 1939 р. було лише 16,2%, тоді як частка поляків становила 50,8%, євреїв- 31,9%. На Закарпатті, що входило до складу демократичної Чехословаччини, населення не відчувало відкритої дискримінації, але цей край був далекою малорозвиненою окраїною держави.