- •1. Первіснообщинний лад на території України. Перші державні утворення.
- •10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.
- •19. Входження українських земель до Великого князівства Литовського
- •25. Козацько-селянські повстання кін XVI - першої пол. XVII ст.
- •28.Національно-визвольна війна під проводом Хмельницького. Причини, етапи, наслідки
- •43. Національне відродження у Наддніпрянській Україні
- •46. Політика російського самодержавства в царині національно-культурного життя України 19 ст
- •49. Політизація українського громадського і національного руху на рубежі 19-20 ст. Перші українські політичні партії.
- •52. Зовнішня політика Центральної Ради. Брест-Литовський мирний договір
- •58. Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика.
- •61. Україна в умовах неПу
- •64. Західноукраїнські землі в 1920-і – 1930-і рр.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашизмом.
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла»
- •76. Відбудова і дальший розвиток народного господарства урср в повоєнний період
- •78. Дисидентський рух в Україні 60-80х рр. Гельсінська спілка.
- •75. Ідеологічний наступ сталінізму на культурно-національну сферу суспільного життя України у повоєнний період.
- •82. Історичні обставини та основні етапи державотворення в Україні (1990-і рр..)
- •63. Зміни політико-економічного курсу в срср наприкінці 1920-30-их рр.. Та їх наслідки для України.
- •2.Трипільська культура на українських землях.
- •14. Русь і кочовий степ: етапи та особливості відносин.
- •17.Київське, Чернігівське та Переяславське князівства у 1132-1240рр.
- •20. Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релігійного життя в українських землях у складі Великого князівства Литовського.
- •23. Виникнення та еволюція українського козацтва.
- •26. Причини національно визвольної боротьби 1648-1657рр.
- •Козацько-гетьманська держава. Політико-адміністративний устрій. Соц.Структура.
- •32. Зовнішньополітичні орієнтації українських гетьманів періоду Руїни.
- •35. Україна в умовах північної війни. І.Мазепа.
- •38. Ліквідація Запорзької Січі і подальша доля козацтва.
- •41. Геополітичні зміни в Східній Європі наприкінці 18ст. Та їх наслідки для України.
- •44. Кирило-Мефодіївське братство: ідеологія та програмні засади.
- •50. Україна в 1 св. Війні
- •53. Українська держава часів гетьманату п.Скоропадського: державно-політичний устрій та соціально-економічна політика.
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 1920-хрр.
- •60. Входження України в срср.
- •65. Індустріалізація в Україні в 1920-1930рр.
- •68. Інтегральний націоналізм як суспільно політичне явище української історії: теорія та політика.
- •77. Спроби десталінізації суспільного життя України в умовах хрущовської «відлиги».
- •55. Культурно-освітньо робота цр й Гетьманського уряду.
- •3. Перші етноси на території України: Кіммерійці, Скіфи, Сармати.
- •15. Причини та наслідки розпаду Київської Русі.
- •18.Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.
- •21. Польсько-литовські унії та їх наслідки для українського народу.
- •24. Запорізька Січ. Суспільно-політичний устрій та військова організація.
- •36 «Бендерська конституція» та «Вивід прав України» п. Орлика: політико-правові новації.
- •42.Гетьманщина у складі російської держави та український автономістський рух (кінець 18 – поч.. 19 ст.).
- •67. Причини та наслідки голодомору в Україні (32-33рр)
- •6. Велике переселення народів (4-7ст.)
- •45.Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у 19 ст. Та їх наслідки для українського народу.
- •84. Основні напрямки зовн політики України після проголошення незалежності.
- •30. Переяславсько-Московський договір: причини, умови та політико-правове значення.
- •47. Національно-культурне та громадсько-політичне життя на західноукр землях в 19ст.
43. Національне відродження у Наддніпрянській Україні
Поряд із усвідомленням необхідності боротьби за соціальні та економічні права в Наддніпрянській Україні протягом перших десятиліть XIX ст. формується національний рух.
Кирило-Мефодіївське братство було засновано в Києві 1846 р. Членами братства, очолюваного істориком, ад'юнкт-професором Київського університету М.Костомаровим, були В.Білозерський, М.Гулак. Пізніше до них приєдналися П. Куліш і Т.Шевченко. Принципові положення політичної програми братства були викладені у «Книзі буття українського народу» та «Статуті Кирило-Мефодіївського братства». Ставилося за мету об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацій, в якій кожний народ зберігав би свою свободу. Провідна роль відводилася Україні: Київ мав стати столицею федерації, де збирався б загальний сейм.
На поглядах членів Кирило-Мефодіївського братства дещо позначалася програма Товариства об'єднаних слов'ян. М.Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане зі своєї могили, підуть усі слов'янські народи. Однак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість, насамперед в особі Т.Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися члени братства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для М.Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т.Шевченко ж палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу.
Проіснувало братство недовго: на початку 1847 р. за доносом студента Петрова його члени були заарештовані. Таким чином, від Кирило-Мефодіївського братства бере початок історія нового українського політичного руху. Воно було першою в історії України нелегальною політичною організацією, що поставила за мету національне й соціальне визволення українського народу, возз'єднання його в єдиній соборній державі з одночасним створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов'янських країн.
Вирішальну роль у завершенні процесу становлення української національної мови відіграла творчість основоположників новоукраїнськоі літератури 1.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Шашкевича, Т.Шевченка. Зачинателем нової української літератури став Котляревський (1769-1838), автор «Енеїди».
Українська інтелігенція була виразником національної самосвідомості. Насамперед це Т.Шевченко, у творчості якого найяскравіше відобразилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури і які стали найвищим досягненням суспільно-політичної думки середини XIX ст.. Суперечливість і неоднозначність духовного і літературного життя в Україні тих років можна простежити й на творчості визначного письменника, мовознавця, історика, критика і публіциста П.Куліша (1819-1897).
46. Політика російського самодержавства в царині національно-культурного життя України 19 ст
Цементуючою силою української нації об'єктивно була українська мова. Уже за царювання Миколи І, який запровадив обов'язкову попередню цензуру друкованої продукції. Царський уряд посилив цілеспрямовану політику русифікації корінного населення України. Українську мову витіснили з освітніх навчальних закладів і державних установ. Проте серед української освіченої еліти були і патріотично настроєні люди, які не сприймали колонізаторсько-русифікаторської політики царизму. Це тривожило уряд.18 липня 1863р. царський міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав і розіслав у всі українські губернії циркуляр, яким суворо забороняв друкування українською мовою книг "навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу". Циркуляр забороняв друкувати українською мовою шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання. Фактично припинилося друкування і української художньої літератури. Навчання українською мовою визначав як політичну пропаганду, а ті, хто за це брався звинувачував у задумах ворожих Росії. У 1876 р. Олександр II видав так званий Емський указ, який був спрямований проти української мови. За цим указом заборонялося ввозити в Україну книги, надруковані українською мовою. Тільки за спеціальним дозволом Головного управління в справах друку можна було користуватися українськими книжками. Заборонили театральні виступи українською мовою, публічні читання, не дозволяли друкувати тексти до музичних творів, робити переклади з іноземних мов. Заборона торкнулася і народної освіти. В школах не можна було викладати українською мовою. У перший же рік свого вступу на престол (1881) новий російський цар Олександр III вирішив внести - деякі зміни щодо національного питання в Україні. Міністерство внутрішніх справ розіслало в губернії України "роз'яснення" Емського указу. Отже до раніше дозволених для друкування українською мовою творів художньої літератури та історичних документів додали ще й словники, але вимагалося все це друкувати обов'язково російською абеткою. Щодо сценічних вистав українською мовою, то тепер дозвіл на них мали право давати губернські власті. 1892 р. спеціальним наказом цензорам нагадали про недопустимість схвалення до друку українського перекладу будь-якого російського твору. 1894 р. нагадано про заборону імпорту українських книжок. 1895 р., незалежно від змісту, заборонялись до друку українські дитячі читанки. Саму назву "Україна" царська цензура замінила у друкові на "Малоросія".