45.Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у 19 ст. Та їх наслідки для українського народу.

У Росії Селянська реформа 1861р.:

селяни отримували особисту свободу, економічні права, одержували право на власну землю (хоча розмір наділу визначався за законом і за згодою з поміщиком, і селяни отримували землю за викуп), змінилася система взаємин між поміщиком і селянином (поміщик не мав права встановлювати додаткові повинності), в Україні була введена загальноросійська система селянського управління (сільські громади, що поєднувалися у волості, у громаді існувала кругова порука – загальна відповідальність за сплату податків, хоча реформа передбачала самоврядування для сільських громад, нагляд за ними здійснювали урядові чиновники). Отже, хоч і дорого, селяни отримали землю. На Правобережжі наділи були трішки більші. В Україні угода про викуп мала особистісний характер, а в Росії укладалася між поміщиком і громадою. Наслідки: дала імпульс розвитку ринкових відносин; пожвавилось технічне переоснащення сільськогосподарського виробництва; підвищилась врожайність сільськогосподарських культур (в результаті використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення посівів); більш чіткою стала спеціалізація окремих районів України;

Проте залишилося багато пережитків феодальної системи; юридично вільне селянство не мало реальної громадянської рівності з іншими членами суспільства; реформа здійснювалась за рахунок селян; за соціально-економічним змістом реформа була феодальною.

У 1862 р. у Російській імперії були проведені фінансова реформа (створювався Державний банк, який концентрував у своїх руках усі фінанси держави), воєнна реформа 1862-1874 рр. (введена загальна військова повинність для солдат, строк служби скорочувався з 25 до 6 років в сухопутних військах і до 7 – у військово-морському флоті, збільшено число військових навчальних закладів, воєнне відомство було реорганізовано в воєнне міністерство, було створено 15 військових округів, створювався паровий військово-морський флот), судова реформа 1864 р. (запроваджувала новий публічний суд, була проголошена незалежність суду від адміністрації, тобто суддя і слідчий не залежали від розпоряджень уряду і поліції. Суд став загальностановим і поділявся на коронний (кримінальні справи) і мировий (цивільні справи і дрібні кримінальні справи), суд став гласним – на засіданнях могли бути присутні публіка і преса, уводився змагальний процес, коли за долю підсудного боролись прокурор і адвокат, кримінальні справи розглядав суд присяжних, але у судочинстві зберігались деякі кріпосницькі порядки: політичні справи розглядались жандармерією, залишались тілесні покарання для селян, уряд став знімати з посад незговірливих суддів, тощо.), земська реформа 1864 р. (в Україні почали утворюватися земства (у 1865-1875 р., а на Правобережжі у 1911 р.), які будували лікарні, школи, піклувалися про шляхи сполучення, тобто були органами місцевого самоврядування, але не мали політичного значення, у роботі земських закладів брали участь ті верстви населення, які мали у власності землю). Наприкінці першої половини XIX ст. Австрійська імперія була знову змушена повернутися до ідей та політики радикального реформування. Повстання проти шляхти селян Галичини (1846 p.), численні виступи буковинських та закарпатських селян змусили правлячі кола піти на поступки. Намагаючись не допустити загострення революційної кризи та прагнучи відокремити селян від революційного табору, офіційна влада йде на скасування кріпосного права. У Галичині воно було скасоване у квітні 1848 p., тобто майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях імперії. Суть селянської реформи фактично зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей. Формально селяни мали зберегти за собою землі, якими користувалися до реформи, але під час роздачі наділів поміщикам були відведені найкращі угіддя, ще й прирізано частину селянських земель. У руках поміщиків на Східній Галичині опинилося 44%земельної площі, на Буковині — 54%, на Закарпатті — 70%. Селянська реформа загострила проблему так званих сервітутів, тобто лісів і пасовищ, за користування якими у пореформений період селяни мусили сплачувати визначену поміщиком ціну, тобто юридичне вільний селянин потрапляв векономічне кріпацтво.