15. Причини та наслідки розпаду Київської Русі.

Роздробленню Давньоруської держави сприяли: створення феодальних вотчин, посилення міст, економічне і політичне зміцнення окремих земель-князівств, збагачення місцевих землевласників при пануванні натурального господарства. При Володимирі Давньоруська Держава досягла свого найвищого розквіту, за Ярослава Мудрого ще зберегла свою могутність, а після нього вона поступово ослабилась і роздробилась на мало пов’язані між собою князівства. Ознаки політичного роздроблення були помітні вже відразу після смерті Ярослава у 1054 р. Він ще за життя поділив державу між своїми синами: Ізяславу – Київ, Новгород, Туров; Святославу – Чернігів, Рязань, Муром; Всеволоду – Переяслав, Ростов, Суздаль, Білоозеро; Ігорю – Володимир-Волинський і В’ячеславу – Смоленськ. Спочатку старші Ярославичі – Ізяслав, Святослав, Всеволод – жили в злагоді, але незабаром почалися чвари і міжусобиці. Це використовували нові вороги Русі – кочівники-половці, а також польські та угорські королі. Перед загрозою з боку половців князі скликають князівські з’їзди. На першому ж з’їзді у Любечі було узаконено роздроблення Київської Русі на окремі спадкові князівства: визнано принцип, за яким кожен князь повинен володіти своєю вотчиною і не посягати на землі інших князів.

Основними причинами роздробленості Київської Русі були розвиток феодальних відносин, піднесення продуктивних сил, особливо зростання міського ремесла, феодального землеволодіння, а на цій основі – зміцнення місцевої землевласницької знаті, посилення і відособлення окремих князівств, економічна самостійність і політична відокремленість яких ґрунтувалися на натуральному господарстві. Державна влада в князівствах, що відірвались від Києва, була зосереджена в руках феодалів. З одного боку розділення на князівства піднімала їх економічно, а з іншого вони гірше захищались від ворогів.

18.Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.

Наприкінці 12 – початку 13 ст. у монгольських племен, що жили в Центральній Азії завершувався розклад первісного родового ладу і на базі великого скотарського господарства і власності на пасовища розвивався ранній феодалізм. Тому Хан Темучин (став чінгісханом у 1206 р.) розгорнув широку завойовницьку політику і підпорядкував своїй владі Північний Китай, Південний Сибір і Середню Азію. Монголо-татарські орди розгромили Хорезмську державу, підкорили Північний Іран і, обійшовши з півдня Каспійське море, через Закавказзя вторглися на Північний Кавказ. У причорноморських степах монголо-татари зіткнулися з половцями і розбили їх. Основною причиною монгольського завоювання земель Русі була значна політична роздробленість (через великі простори держави та етнічну неоднорідність населення, зростання феодального землеволодіння, відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади, часті напади степових кочовиків).

Вже перші наслідки завойовницьких походів монголо-татар були катастрофічними для слов’янських земель. Безліч руських міст були розорені полчищами Батия. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності у ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.), що спричиняло занепад торгівлі. Була створена система податей та повинностей – данина, мито та ін., відбувалося затвердження Ордою князів на столах, та видача нею ярликів на управління землями, слов’янські князівства повинні були направляти своїх воїнів до монголо-татарського війська та брати участь у воєнних походах. Руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди. На території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Толерантне ставлення золото ординців до християнства та православного духовенства (що дало змогу східним слов’янам зберегти власну етнічну самобутність і накопичити державотворчі сили. Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що у 14 – 15 ст. південні та західні Руські землі опинилися у складі Литовського князівства та Польського королівства, а Південно-Східна та Новгородська земля залишилися під владою Орди. Внаслідок цього фактично розпадається єдина давньоруська народність і почали активно активно формуватись українська, білоруська та російська народності.