55. Культурно-освітньо робота цр й Гетьманського уряду.

Національно-демократична революція 1917-1920рр. активізувала визвольний рух українців, у результаті чого відбулися значні зміни в культурному й духовному житті України. Позитивно вплинули на розвиток української культури: 1)політична українізація, яка проводилася урядами УНР і гетьманом Скоропадським; 2) зростання національної самовідданості та українських інтересів; 3) ліквідація цензури. Негативні фактори для розвитку культури в Україні: 1) тяжкі умови постійних бойових дій; 2) часта зміна влади і культурної політики; 3) репресії збоку уряду. У 1917р. у Надніпрянській Україні відновили свою роботу «Просвіти». ЦР і гетьманат проводили українізацію, в результаті якої відкривалися нові українські школи і гімназії, створювалися українські підручники. Однак складна внутрішньополітична обстановка не дозволила урядам українських лівих партій свою намічену програму . за сприяння гетьмана Скоропадського було створено 150 укр.гімназій. У рос.гімназіях вводилося викладаня укр.мови та історії України, як обов’язкових предметів, відкрито 2 укр.університети. розвиток науки в період громадянської війни в Україні був пов’язаний із значними складнощами. Правлянню гетьмана Скоропадського вдалося створити укр..академію наук на чолі з В.Вернадським. відповідно до статуту Академії, вона складала з 3 структурних відділень: соціально-економічного, історико-філологічного, і фізико-математичного. Із приходом радянської влади Академія наук продовжила свою діяльність. Період 17-20рр. став часом розквіту української літератури, вільної від цензурного гніту. З’являється ціле покоління талановитих укр..поетів і письменників: Тичина, Сосюра, Головко, Рильський. Розвиток л-ри в роки революції і визвольних змагань характеризувався появою різних шкіл. Революційні події 17-20рр. стали поштовхом для розвитку укр..театру. Значний вплив на стан образотворчого мистецтва справило створення 1917р. в Києві Української державної академії мистецтв.

3. Перші етноси на території України: Кіммерійці, Скіфи, Сармати.

Кіммерійці – войовничі іраномовні племена, що проникли на територію Передньої та Малої Азії у 8-7 ст. до н.е. Сліди їх перебування виявлені на берегах Волги та Дунаю. Озброєння – лук, кинджал, меч та спис. Займалися кочовим скотарством. Коні для них були не лише транспортним засобом, а і продуктом харчування, тому Геродот назвав їх «тими, що доять кобилиць». У 7 ст. до н.е. їх витіснили скіфи, тому кіммерійці відійшли і поселилися у Південному Причорномор’ї. На сході скіфи переслідували кіммерійців, Тому кіммерійці мешкали найдовше навколо Азовського Моря. Ті залишки кіммерійців, що не були витіснені скіфами – у 1 ст. до н.е. були знищені римськими військами.

Скіфи – кочові племена, прийшли зі сходу близько 700 р. до н.е. Розвивали тваринництво, землеробство, торгівлю (цьому сприяли гарні природні умови та попит греків-колоністів на зерно).Загальна назва підкорених ними племен була скіфи-землероби і скіфи-орачі. Це були пращури слов’ян. Найбільший опис скіфів ми зустрічаємо в «Історії» Геродота. За релігією – язичники. Скіфське мистецтво перейняте від арменоїдної раси. У своїй культурі були на етапі зооморфних уявлень. (багато речей, особливо зброї, мали зооморфний орнамент, але не для естетичних вимог, а тому що вважалося, що звірі на оздобах не давали можливості ворогам зурочити їх носія). Звірина орнаментика була вимогою релігії, а не естетики. Із приходом скіфів на території України остаточно утвердився залізний вік (залізо у скіфів стало основним матеріалом для виготовлення зброї та знарядь праці, а з бронзи виготовляли лише вістря до стріл, посуд, елементи оздоблення та ін.) Скіфське військо було легким і надзвичайно рухливим. Усе постачання здійснювалось за рахунок грабування. Досягненнями скіфів у військовій справі стали: використання заліза для виготовлення зброї, застосування двоперих і триперих бронзових наконечників стріл та високий вишкіл кінноти. Були витіснені сарматами спочатку в Крим, потім за Дніпро і, врешті решт, за Дунай.

Сармати – кочові племена споріднені скіфам (теж іраномовні), але більш відсталі (наприклад тому, що в їх культурі проглядались залишки матріархату). Прийшли зі сходу і панували в степах Північного Причорномор’я 6 століть, займаючи територію від Дону до Дністра. Сармати, як і решта кочовиків були союзом племен, вони не створили однієї великої держави на кшталт тієї, що існувала у царських скіфів. Соціальний устрій сарматів був близьким до скіфського, проте звичаї відрізнялися від скіфських більшою простотою, в сарматських курганах були знайдені варварські прикраси з золота зі вставленими в них напівдорогоцінними каменями, на відміну від вишуканих предметів грецької роботи, що траплялися у скіфських могилах. У 4 ст. були практично знищені готами і гунами, а їх залишки утворили в Криму невелику державу Малу Скіфію.