50. Україна в 1 св. Війні

Наслідки війни для України та українців, змушений з обох ворогуючих сторін, були негативними і важкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань і спустошень, спричинених воєнними діями.

Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців боролися і вмирали за імперії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема, Росія, знищити їхній національний дух. Найгіршим було те, що українців – як учасників боїв з обох сторін – змушували вбивати одне одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для їхніх пригноблених підданих. Але ця можливість була ще занадто віддаленою. Українці в Австрії одразу відреагували на початок воєнних дій. Українські партії утворили у Львові Загальну Українську раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Рада закликала українців боротися за конституційну Австрію, їхнього найбільшого друга проти само державності Росії. Але, ледве згуртувавшись, ці організації були змушені тікати до Відня від наступаючої російської армії, яка на початку вересня прорвала австрійську оборону й окупувала велику частину Східної Галичини.

Росіяни переслідували українофілів, австрійці піддавала репресіям русофілів, а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавали й тих, і тих ворогові – все це більше погіршувало й без того сумну долю українців. Вводилися обмеження на вживання української мови й робилися спроби впровадити в школах російську мову.

Тим часом у Відні, по австрійський бік фронту, у травні 1915р. зібралися українські політичні діячі та відновити свій представницький орган – Загальну Українську раду. У міру того як війна дедалі виснажувала Австро-Угорщину, чимраз сміливішими ставали вимоги народів імперії, серед них і українців. Так, ЗУР оголосила своєю метою незалежність Російської України, котру, як вона сподівалася, завоюють австрійці, а також, широку автономії для Східної Галичини та Буковини. Війна негативно вплинула на стан промисловості і сільського господарства України. Вже в перші місяці війни було закрито 400 промислових підприємств, а в 1915-1917рр. – понад 1400. на десятках і сотнях заводів і фабрик обсяг промислового виробництва скоротився на 30-35 а то й 75%. Розвалювався транспорт, що викливало загострення продовольчої. Зросли ціни. У сільському господарстві не вистачало робітників, реманенту, робочої худоби.

53. Українська держава часів гетьманату п.Скоропадського: державно-політичний устрій та соціально-економічна політика.

Навесні 1919р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій: ЦР нездатна була опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня державного та економічного розвитку; постала загроза перетворити Україну на німецьке генерал-губернаторство, тим паче в колонію. Це сприяло активізації несоціалістичних сил, лідером якого став отаман Вільного війська запорізького генерал П.Скоропадський. ЦР була розпущена, утворилося нове державне утворення – гетьманат «Українська держава».Згідно з Законом про тимчасовий державний устрій Української держави, у руках гетьмана була вся верховна влада.

Уряд П.Скоропадського, хоч і досяг певних позитивних змін у економічному зміцненні Української держави та посилив її авторитет на міжнародній арені, порівняно з Центральною радою, але повернення до напівмонархічної форми управління державою, ліквідація соціалістичних завоювань трудящих привели до нової, уже суто соціальної хвилі повтансько-революціної боротьби проти гетьманату і німецько-австрійських військ. Такий уряд начебто гарантував стабільність ладу. Уряд намагався відновити поміщицькі маєтності та жорстокі реквізиції, що спричинили масові селянські повтання.За масштабами і розмахом цей революційний рух був значно потужніший, ніж навіть підчас революційних подій жовтня 1918р. Влітку-восени 1918 пасивний опір гетьманату і німецько-автсрійськими військами чинило майже все населення України, а збройну боротьбу вело близько 600-700 тис. осіб. Під контролем повстанців була майже вся трьохмільйонна Чернігівщина, багато повітів південно-східних губерній, Найдніпрянської України, Поділля, Волині. Очолювали повстанські рухи переважно більшовики, есери та інші політичні сили соціалістичного спрямування. Не залишилися осторонь цієї боротьби і колишні лідери ЦР. Влітку 1918р. вони утворили опозиційний до гетьмана Національний союз. Цей новостворений орган поставив за мету будувати далі самостійну українську державу, але на демократичних і соціалістичних засадах.