41. Геополітичні зміни в Східній Європі наприкінці 18ст. Та їх наслідки для України.

Нова геополітична ситуація, яка склалася в Центральній та Східній Європі на кінець18ст. спричинила великі геополітичні зміни і в соціальні перетворення в Україні. Перестала існувати Річ Посполита, ліквідоване Кримське ханство, які тим чи іншим чином впливали на суспільне життя українців. Унаслідок цих змін виникли абсолютно нові геополітичні утворення на карті Європи. Галичина, Закарпаття, а згодом і Буковина ввійшли до складу Австрійської імперії, а всі інші українські землі разом з інтегрованою Гетьманщиною та Слобожанщиною – до російської держави. Таким чином, преважна більшість українських земель від Збруча на заході до Дінця на сході опинилися під владою імперії Романових. Сталися значні зміни і в адміністративно-територіальному устрої України, яка входила до Росії, започатковані указом Павла І. Зокрема було утворено дев’ять губернів, які за системою управління наслідували російські. Державну владу в них здійснювали губернатори котрих призначав і звільняв цар. Губернії складалися з повітів, у яких хазяйнували царські справники. У свою чергу, і повіти поділялися на стани, які очолювали поліцейські пристави. На початку XIX ст. в усіх губерніях заснували ще й охоронні відділення (так звану охранку) для виявлення і покарання політичних противників царського самодержавства. Щоб придушити будь-які спроби невдоволення, царат утримував в Україні велику армію, чисельність якої сягала 100 тис. Саме за допомогою військової сили і поліцейського апарату втілювалася в життя гнобительська політика царату, деспотизм якого набрав найвищого розвитку.

Щодо адміністративно-територіального устрою українських земель, які перебували під владою Австро-Угорської імперії, то слід зазначити, що на цих землях було запроваджено загальноприйняту в державі централізовану систему управління. В Галичині адміністративний апарат краю до 1849 р. очолював губернатор, а пізніше намісник, на Буковині після 1849 р. — президент крайового управління. Повітову ланку очолювали старости. Містами управляли магістрати (до 1870 p.), а пізніше — міські ради як органи самоврядування. На Закарпатті адміністрацію в комітетах очолювали жупани, періодично скликались комітетські збори дворянства.

44. Кирило-Мефодіївське братство: ідеологія та програмні засади.

Кирило-Мефодіївське братство утворилося 1846р. – кінець березня 1847р. діяло нелегально. Вище досягнення українського національно-визвольного руху першої половини 19ст. Воно виросло на традиціях українського суспільно-політичного руху попередніх поколінь, відкрило новий етап в боротьбі українського народу за своє національне і соціальне звільнення. Було названо на честь слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Член братства мали особливий знак: каблучка або ікона із зображенням святих Кирила і Мефодія. Підтримували активні зв’язки близько 100 чоловік, до нього входили: М.Костомаров, М.Гулак, П.Куліш, П.Маркович, Т. Шевченко, О.Тулуб. Ідеологія – це поєднання трьох рухів в Україні: українського автономістського; польського демократичного; російського демократичного. Ідеологія братства – поєднання християнської і національної ідей з ідеєю слов’янської єдності. Організаційні і програмні цілі товариства були сформовані в документах «Книга буття українського народу», або «закон Божий», а також а «Статуті слов’янського братства св.Кирила і Мефодія» КМ т-во припинило існування, та їхні ідеї не пропали. Члени товариства розділилися на дві політичні течії: ліберально-демократичну та революційну. Поступово ліберальна відійшла.