20. Основні тенденції соціально-економічного, політичного та релігійного життя в українських землях у складі Великого князівства Литовського.

У литовських племен, що жили між Віслою, Німаном і Західною Двіною, внаслідок розкладу первісно общинного ладу і зародження класового, феодального суспільства у середині 13ст. створилася ранньофеодальна держава, яка стала називатися Великим князівством Литовським. Виникнення Литовської держави було прискорене необхідністю захисту від зовнішніх ворогів, особливо німецьких рицарів. Першим великим князем литовським став Міндовг. Одним з наступників Мін довга великий князь Гединім, який завершив приєднання західноруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання південно-західних руських земель. На 1362р. до складу Великого князівства Литовського вже входили: Волинь, Чернігівщина, Сіверщина, Київщина , Переяславщина та Поділля. Поширення влади Литви на територію України відбувалося як звільнення її від золотоординського ярма, тому що в цей час саме Велике князівство Литовське, а не Московія, стало відігравати провідну роль у боротьбі проти Золотої Орди. Деяким містам було надане Магдебурзьке право. Білоруська та українська еліта мали родинні зв’язки, а також спільні політичні погляди і жили ідеєю об’єднання Русі. Хоч великі литовські князі і не прагнули не допустити виникнення Української держави, частина білоруської та української знаті зберегла прагнення до незалежності, українська еліта вірила в можливість створення незалежної держави. Однак у 1471р. була остаточно втрачена можливість домогтися створення автономії національної держави у складі Великого князівства Литовського. У цей час розгорнувся рух за незалежність українських земель, і князь Вітовт, аби не допусти цього, почав ліквідовувати удільні князівства, і вже напркінці90-х років 14ст. найбільші з них припинили своє існування. На території князівства був введений удільний устрій. У 60-90р. особливо швидко відроджувалося державне життя в київському князівстві, бурхливо розвивалися Поділля, Волинь. Чернігівсько-Сіверська земля, що розпалася на уділи: Новгород-Сіверський, Чернігівський, Стародубський та інші. Однак росла політична самосвідомість української еліти. Українська еліта негативно відреагувала на ускладнення польсько-литовської Кревської унії 1385р. Литва повинна прийняти католицизм, повернути до Польщі колись захоплені в неї території і приєднати «на віки вічні» до Польщі «свої литовські і руські землі». Таким чином, об’єднуючись з Польщею, Велике князівство Литовське втрачало свою незалежність. Отже, у 1 половині 14 ст. чітко визначилося прагнення Великого князівства литовського розширити свої кордони за рахунок українських земель. Велике князівство Литовське вело боротьбу з Польщею за оволодіння західноукраїнськими землями. З того часу українські князі і бояри почали втрачати роль виразників і захисників національних інтересів і в майбутньому стали усе більше відходити від політичної діяльності.

23. Виникнення та еволюція українського козацтва.

У 15ст. на історичній арені з’явилося козацтво, яке майже 3 століття визначало внутрішнє життя, господарство, побут, культуру, відносини із сусідніми державами, антифеодальний і національно-визвольний рух українського народу. Саме слово «козак» означає людина, яка живе за рахунок військового промисла, вільна людина. Але унікальність українського козацтва в тому, що воно стало особливим суспільним станом в Україні з певними правами і привілеями, мало свою територію, незалежну від державної адміністрації. Причини виникнення козацтва: економічні: нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель Подніпров’я і Дикого поля; соціальні – посилення феодальної експлуатації населення збоку литовських і польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності від феодала; політичні – цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки; стратегічні – постійна небезпека з боку Кримського ханства; національно-стратегічні – політика колонізації українського населення і наступ католицької церкви на права православної церкви. На початковому етапі – 1 половина і середина 16ст. – головне джерело формування козацтва – ухідники. В основному ними ставали міщани, селяни бояри. Кожен з них міг забезпечити себе матеріально, одержуючи разом з тим незалежне від пана життя і можливість випробувати свою військову доблесть і вдачу. Саме з цих людей формувалося постійне населення Нижнього і Середнього Подніпров’я. Власне, на них і поширювалося слово «козак». До козаків ще йшли ті, хто не могли стати шляхтичами, але й не хотіли повертатися в кріпаків, йшли у пошуках можливості розбагатіти на «нічиє». Серед козаків були також позбавлені сану священики, шукачі пригод зі збіднілої знаті. До середини 16ст. по Дніпру була створення ціла низка січей. Козацтво міцно укріпилося в цьому районі. Але організаційного зв’язку між ними не було. Спроба об’єднання, розпочата у 1533р. Дашкевичем не вдалася. Ідеалами життя козаків була воля, рівність і братерство. До середини 17ст. козаки свій суспільний устрій: були чітко сформовані виконавча і законодавча гілки влади, мали побут, традиції і звичаї такі як і у селян, мали церкву.

Запорізька Січ заклала традиції українського народного державного будівництва напередодні національно-визвольної війни серед.17ст. політичний устрій дав готовий зразок для створення національної держави.