2.Трипільська культура на українських землях.

Трипільська культура – найдавніша та найдревніша культура на планеті (4 тис. до н.е.). До неї увійшли прадавнє сіх дно-слов’янське населення та українці. Тут спостерігаються значні зміни: будівництво житла, форми землеробства, з’явилися одяг, кераміка і візерунки. Землеробська культура – підсічне господарство. Ґрунт трипільці обробляли кам’яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою рала. У невеликій кількості вони вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев’яними серпами з крем’яними лезами або крем’яними серпами(довгими крем’яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам’яних зернотерок. Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах глиняний посуд. Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м’який ґрунт, що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною. Земля виснажувалася, її покидали, але перед тим спалювали, щоб інші племена не селилися. Через 15-20 років земля поповнювала свої ресурси і вони поверталися. Така система (трипільська культура) спостерігалася від чорного моря, середня течія Дніпра, піднімалася аж до Балтійського моря. За межами України: період 5 тис. до н.е. – період інтенсивного формування народів кочового способу життя.

14. Русь і кочовий степ: етапи та особливості відносин.

Взаємовідносини Київської русі й степових кочівників в умовах політичної роздробленості були дуже складними і суперечливими. Вони складалися не тільки з постійних суперечок, але між ними існував інтенсивний товарообмін. Русь контролювала територію «від Волги до Дунаю», а половецькі набіги зачіпали лише 1/15 території Русі, тоді як руські походу сягали Дунаю і Дону. У сутечках русичів і половців лише одна звістка про похід русичів примушувала їх тікати, не приймаючи бою. Між останніми і русичами було укладено 14 мирних угод. Двічі кочівники порушували ці угоди й обидва рази тягнули за собою серію нищівних ударів русичів, останні шість раз порушували мирні угоди, то можна визнати що не половці зруйнували Русь, а навпаки. Русь 11-12ст. відігравала велику роль в осіданні печенігів і тюрків. Руські князі намагалися їх поставити у васальну залежність. Після завоювань степів монголами печеніги, тюрки, половці разом з прийшлим монгольським населенням, а також із слов’янським населенням степу стали підгрунтям, на якому згодом сформувався новий етнос.

17.Київське, Чернігівське та Переяславське князівства у 1132-1240рр.

Київське, Чернігівське та Переяславське князівства, або князівства Середнього Подніпров’я, наприкінці 12 – у першій половині 13ст. внаслідок численних князівських усобиць, нападів кочівників, посилення перешкод у зовнішній торгівлі, зокрема шляхом «з варяг у греки», часткового відпливу населення на захід і північ значною мірою послаблюються політично. Проте у районах Подніпров’я, особливо у тих, які менше зазнавали нападів половців, продовжували розвиватися землеробство, скотарство, мисливство, рибальство, бджільництво та інші ремесла. Головними формами експлуатації селян були відробіткова рента, і рента продуктами.

Найважливішою серед подніпровських князівств була Київська земля, основна частина якої лежала на Правобережжі, сягаючи на півдні до р. Рось, за якою далі на південь у степах жили кочівники. Київський великокнязівський стіл мав притягальну силу, бо, хто володів Києвом, той вважався старшим князем. За Київ вели боротьбу багато князів, внаслідок чого він зазнавав руйнувань. Часто на Київщину нападали половці..

Проте перед монголо-татарською навалою в 1240р. політичне значення Києва настільки підупало, що він не мав навіть своїх князівств. Києвом правив воєвода галицького князя Данила Дмитро.

Чернігівське князівство було розташоване на лівому березі Дніпра, головні міста – Чернігів, Новгород-Сіверський, Курськ, Любеч та ін. Уже наприкінці 11 ст. Чернігівська земля відособилася від Києва. Тут закріпилася династія Ярослава Святославина, від якої у 2 половині 12ст. залишилося лише потомство Олега Святославина – Ольговичі. Чернігівські князі у 1 половині 13ст вели боротьбу не тільки за київ , а навіть за Галич.

Переяславське князівство займало територію на лівому березі Дніпра по ріках Трубіж, Супій, Сула, Псьол, і на схід до Ворскли і верхів’я Дніпра. Головним було місто Переяслав. Як окраїнне, найбільш висунуте у степ Переяславське князівство найчастіше зазнавало нападів і особливо великих руйнувань кочівників.