82. Історичні обставини та основні етапи державотворення в Україні (1990-і рр..)

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося, що Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. На підтвердження Акта проголош незалежн ВРада Укр вирішила провести 1 грудня 1991 республ референдум. Світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. У голосуванні взяли участь 84,18% громадян. Із них позитивно відповіли 90,92%. Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР. Із 6 кандидатів переміг Л. Кравчук. 7—8 грудня 1991 р. на території. Білорусі (у Біловезькій пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови ВР Білорусі С. Шушкевича, Президента РФ Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утвор Співдружн Незалежн Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Росії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменистану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати; кожна республіка стала самостійною. СНД не є державою, вона не має наддержавних управлінських структур. Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Пріоритетними напрямками державотворчого процесу після прийняття Акта проголошення незалежності були такі: встановлення недоторканності кордонів, регламентування їх режиму, порядку охорони, перетину; відбувалося формування трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої, судової; реконструйовано Збройні Сили і започатковано процес розбудови армії як важливої ознаки держави та гарантії її захисту; створення системи законодавства – це було головним завданням державотворення; на основі Комітету державної безпеки створено Службу національної безпеки України: прийняття державної символіки України; створення власної грошової одиниці. Вже на початку 1992 р. Україна мала всі атрибути самостійної держави.

63. Зміни політико-економічного курсу в срср наприкінці 1920-30-их рр.. Та їх наслідки для України.

Наприкінці 1920-х рр. Й. Сталін здобув остаточну перемогу в боротьбі за владу. Коли наприкінці 20-их рр. економіка досягла довоєнного рівня Сталін розпочав прискорену індустріалізацію та суцільну колективізацію сільського господарства. Сталінський стрибок у соціалізмі розпочався в 1929 р. після кризи хлібозаготівель попереднього року. Причина кризи хлібозаготівель – ни узькі заготівельні ціни держави на хліб. Було введено продрозкладку, ліквідувалися ринкові відносини між містом і селом. Форсування індустріалізації вимагало широкої колективізації, тому ці два процеси здійснювалися одночасно. Таким чином Сталін вирішив «перекачати» необхідні кошти із сільського господарства у промисловість, що і було зроблено. Наприкінці 1930-их рр. модернізація промисловості України стала реальністю. Із 35 заводів-гігантів 12 були розташовані в Україні. У Донбасі стали до роботи близько 100 нових шахт. Виникли нові галузі у харчовій промисловості, в Україні заново створювалась легка промисловість. Індустріалізація призвела до формування затратної економіки, це пояснюється високою часткою ВПК у машинобудуванні, а також тим, що важка індустрія була відірвана від кінцевого споживача, працювала не на підвищення матеріального добробуту народу, а на задоволення своїх власних потреб, виробничих інтересів. Колективізація здійснювалася під лозунгом боротьби проти куркульства і ліквідації його як експлуататорського класу. Підігріті розкуркуленням і колективізацією продуктивні сили сільського господарства дедалі більше деградували через ненормальні економічні відносини, що склалися між державою і одержавленими колгоспами.

72. ОУН-УПА в роки 2 світової війни та в повоєнний період.

Складовою руху опору в тилу фашистів після невдалої спроби 30 червня 1941 р. проголосити у Львові відновлення самостійної Української держави стали дії частини Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА). В лютому 1940 р. починається одночасне існування двох українських організацій ОУН-Р (ОУН-Б) – революційна (бандерівська) та ОУН-М – Мельниківська. Мета 2-ох організацій - незалежна Україна та погляди і шляхи досягнення незалежності відрізнялися. Мельниківці розраховували на допомогу Німеччини у вирішенні укр.. питання. Бандерівці вважали, що Українська держава може бути встановлена лише внаслідок національної революції. З Наближенням нападу Гітлера на СРСР обидві течії ОУН зробили ставку на Німеччину. 30 червня 1941 р. в захопленому німцями Львові бандерівці провели Українські національні збори, які ухвалили акт про відновлення Української держави. Було обрано правління на чолі з Я. Стецьком. ОУН-М організувала місцеве самоврядування, допоміжну поліцію, громадські організації. 5 жовтня 1941 р. було утворено Українську Національну Раду на чолі з М. Величковським як представницький орган українського народу для підготовки формування національного уряду. Та поступове відродження української держави не входило в плани Гітлера. Тому у вересні 1941 р. пройшла хвиля арештів бандерівців і мельниківців. ОУН пішла в підпілля. У роки 2 світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення укр.. державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалася відіграти роль «третьої сили», що представляє та обстоює інтереси укр.. народу. Така позиція зумовила боротьбу на три фронти – проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань Армії Крайова. Оскільки УПА, на відміну від Руху Опору в Європі не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежало збереження та зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу територію, вичікування слушного моменту для нападу.

В післявоєнний період тактика УПА змінюється. ОУН-Б проводять диверсії та терористичні акти проти радянської влади, що призводить до репресій.