50. Джерело права: види

Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість.

В більш загальному (але не менш достовірному) вигляді, джерело права — це сила, що створює право.

Джерелами (або формами) права в різних правових системах визнаються:

Нормативно-правовий акт;

Правовий прецедент;

Правовий (санкціонований звичай);

Договір (у тому числі Нормативний договір, Міжнародний договір);

Релігійні тексти (Коран, Сунна).

Цей перелік не є вичерпним, особливо з історичної точки зору.

В різні історичні періоди джерелами права визнавали міфи[2], правосвідомість, правову ідеологію, діяльність юристів (юридичну доктрину).

Український проф. Ю.М. Оборотов пропонує вважати додатковим джерелом права науково-практичні коментарі кодексів. 51. Нормативно-правові акти: поняття, загальна характеристика, класифікація.

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Класифікація:

Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі — Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини.

Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні.

Підзаконні нормативно-правові акти — результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Підзаконні нормативно-правові акти розрізняються залежно від суб'єктів що їх видали.

52. Дія нормативно-правових актів в часі, просторі та по колу осіб.

Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох напрямах:

• у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну чинність;

• у просторі, на який поширюється дія закону;

• за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов'язки.

Дія нормативно-правового акту у часі залежить від:

1) моменту набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напряму темпоральної дії нормативного акта;

3) моменту зупинення дії нормативного акта;

4) моменту припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Види законів у дії за колом осіб:

Загальні - розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

Спеціальні - розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші - лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо). Їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Виняткові - роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни, що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом - дипломатичним, консульським та ін.