46. Способи викладення норм права в актах держави

За повнотою викладу норм права в державних актах розрізняють форми (способи):

— повну (пряму),

— відсильну,

— бланкетну.

Повна

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей.

Відсильна

У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості..

Бланкетна

У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є "бланком", що заповнюється іншим законом, джерелом права.

Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, бланкетні.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

- казуїстична - зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

- абстрактна - зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.

47. Поняття ознаки та види правотворчості

Правотворчість розуміється у двох значеннях:

1) у вузькому, коли правотворчість є безпосереднім процесом створення правових норм уповноваженими відповідними органами;

2) в широкому, коли в процес правотворчості включається все від правотворчого задуму до практичної реалізації юридичної норми - підготовка, прийняття, опублікування і т. д.

Структура правотворчого процесу складається з двох частин.

1.. Об'єднує організаційні аспекти, не пов'язані з юридично значущими діями (підготовка проекту нормативного акта, його обговорення у відповідній державній або громадській організації, трудовому колективі і т. д.).

2. Грунтується на правових засадах, відправною точкою яких є рішення про підготовку проекту нормативного акта.

В процесі правотворчості є дві основні стадії:

1) пов'язана з попередніми формуванням державної волі при складанні проекту нормативного акта, носить підготовчий характер і не породжує правових наслідків;

2) припускає офіційне затвердження державної волі в нормах права за рахунок перетворення проекту нормативного акта в правовий акт, який має загальнообов'язковий характер.

Усередині названих стадій здійснюються різні процедурні операції різними уповноваженими державними органами, які у своїй сукупності утворюють суб'єктний склад правотворчого механізму конкретної держави.

В основі правотворчого процесу лежить ряд принципів:

1) демократизм і гласність правотворчості пов'язані з процедурою розробки і прийняття нормативного акта правотворчим органом за рахунок залучення громадян, трудових колективів до правотворчої діяльності, всенародного обговорення законопроектів за допомогою засобів масової інформації, референдуму як вищої форми прояву демократизму правотворчості;

2) професіоналізм пов'язаний з якістю правотворчості, ефективністю механізму прийняття державних рішень, опосередкований залученням компетентних фахівців, які володіють професійними знаннями та досвідом у моделюванні законопроектів;

3) законність виражається у вимозі, що вся правотворча робота з підготовки, прийняттю і опублікуванню нормативно-правових актів повинна реалізовуватися в рамках закону, і передусім Конституції РФ, в контексті правил юридичної техніки, юридичній ієрархії правових актів, почав демократизму і гуманізму;

4) науковий характер виражається в об'єктивній обумовленості правового акта соціально-економічними, політичними, соціальними умовами конкретної держави, в доцільності регламентування даної групи суспільних відносин подібним чином і т. п., це дає можливість досягти ефективності та обгрунтованості правових розпоряджень;

5) зв'язок з правозастосовчої практикою дозволяє законодавцю судити про ефективність прийнятих правових рішень, коректувати свою роботу з урахуванням виявлених практикою правотворчих помилок.