2. Робота у період загрози недружнього поглинання

“Мирний час” для товариства суб’єктивно продовжується до того моменту, коли буде виявлений систематичний збір інформації про товариство, швидке скуповування його акцій або боргів. Із отриманням цієї інформації товариство має бути переведене у режим “передвоєнного” часу, протягом якого товариство якомога швидше розгортає всі антирейдерські підрозділи, актуалізує всі зв’язки та намагається встановити, хто є рейдером. Аналізуючи отриману інформацію, слід реконструювати персоналії рейдерської групи, виявити замовника та коло їх зв’язків. Інформаційному підрозділу слід забезпечити останню позитивну публікацію перед очікуваним шквалом “чорного піару”. Силовий підрозділ забезпечує особливий режим відвідування об’єктів власності товариства. Скуповуванню акцій рейдерам слід протиставити власне скуповування. Юридичний підрозділ має забезпечити можливість збереження майна товариства через його “евакуацію”: об’єкти нерухомості повинні бути передані у заставу контрольованим головними акціонерами юридичним особам та перезаставлені.

3. Робота у період відкритого корпоративного конфлікту.

Перший виявлений позов, скарга, перевірка або негативна публікація щодо товариства повинні переводити товариство у “воєнний стан”. Оскільки товариство є стороною, що захищається, стратегічна ініціатива у такому конфлікті належить корпоративному загарбникові. Утім, система захисту товариства повинна поєднувати симетричні відповіді на дії загарбника із асиметричними контрзаходами.

Звісно, конкретні антирейдерські дії відрізнятимуться залежно від схеми, обраної корпоративними загарбниками, але ці дії значно легше вчиняти за наявності системи захисту акціонерного товариства від недружнього поглинання, інституціолізованої у зазначених вище підрозділах, оборонної доктрини та забезпеченого джерелами фінансування мобілізаційного плану.

99. Організація правової роботи при проведенні перевірок суб’єктів господарювання з боку органів контролю та нагляду.

Низка проблемних питань, пов'язаних із захистом прав суб'єктів господарювання, виникає під час проведення перевірок їхньої ді- яльності з боку контролюючих органів. Так, Савченко Л. А. вважає, що перевірка виконання суб'єктами господарювання фінансових зобов'язань перед державою є основним змістом фінансового контро­лю. Також дуже часто дані перевірки впливають на нормальне функ­ціонування суб'єктів господарювання, оскільки до їх проведення притягуються бухгалтери, економісти та інші особи, які в цей час не здійснюють своїх прямих обов'язків. Саніахметова Н.О. виді­ляє засоби захисту від незаконних дій державних органів, а саме: визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, невідповідних законодавству і що порушують права і законні інтереси суб'єктів; повернення з бюджету грошових коштів, необґрунтовано списаних державними органами в примусовому порядку; відшкодування збитків, заподіяних підприємцям непра­вомірними актами державних органів.

Основні гарантії суб'єктів господарювання від незаконного про­ведення перевірок закріплені в ст. 19 ГК України. Зокрема, встанов­лено, що незаконне втручання і перешкоди господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю і нагляду забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування і перевірки діяльності суб'єктів госпо­дарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання. Суб'єкт господарювання має право на отримання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльнос­ті не пізніше ніж через 30 днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії і рішення державних органів контролю і нагляду, а також їхніх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

До основних підзаконних нормативно-правових актів, які регу­люють проведення перевірок належать: укази Президента України « Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.98 р., «Про внесення змін до Указу Президента України «Про спрощену систему опо­даткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» № 746/99 від 28.07.99 р., «Про деякі заходи з дерегулювання під­приємницької діяльності» від 23.07.98 р. № 817/98, постанова Кабінету Міністрів України «Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповно- важеними здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою по­датків та зборів (обов'язкових платежів)» від 21.10.2005 р. № 619, Інструкція з організації роботи органів державного пожежного на­гляду, затверджена наказом МНС України 06.02.2006 р. № 59 тощо.

Ці нормативно-правові акти встановлюють процедуру проведен­ня контролюючими органами перевірок суб'єктів господарювання. Також вони містять класифікацію перевірок, яка має велике прак­тичне значення і застосування в правовій роботі суб'єкта господарю­вання. Цей аспект правової роботи включає: перевірку документів перевіряючої особи, які підтверджують його повноваження; оцінку обґрунтованості вимог перевіряючої особи та узгодження порядку проведення перевірки; оцінку результатів перевірки і реагування на її результати.

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» під державним на­глядом (контролем) розуміє діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їхніх територіальних органів, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законів, щодо виявлення і попередження порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання і забезпечення інтересів суспільства.

Державний нагляд (контроль) забезпечується плановими і поза­плановими заходами, які здійснюються шляхом проведення пере­вірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Стаття 4 Закону закріплює загальні вимоги до здійснення нагля­ду (контролю). Так, виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд, їхні повноваження, зокрема способи перевірок, санкції за порушення вимог законодав­ства і вичерпний перелік підстав для припинення господарської ді­яльності; види господарської діяльності, що є предметом державного нагляду (контролю).

Державний нагляд (контроль) проводиться за місцем здійснення діяльності суб'єкта господарювання або його відособлених підрозді­лів, або в приміщенні органу державного нагляду (контролю) у ви­падках, прямо передбачених законом. Планові і позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Плановий або позаплановий захід повинен здійснюватися у при­сутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Перед початком проведення перевірки посадова особа органу нагляду вносить запис у відповідний журнал суб'єкта господарювання (при його наявності).

Органи державного нагляду (контролю) і суб'єкти господарю­вання мають право фіксувати процес проведення заходів або кож­ну окрему дію засобами аудіо- і відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.

Важливим положенням е також окреме виділення законодавцем гарантій захисту комерційної таємниці суб'єкта господарювання. В Законі чітко закріплено, що під час здійснення державного на­гляду (контролю) посадові особи такого органу зобов'язані берегти комерційну таємницю суб'єкта господарювання. Інформація, доступ до якої обмежений законом та отримана посадовою особою органу контролю під час проведення перевірок, може використовуватися виключно в порядку, встановленому законом.

Законом встановлена найважливіша гарантія прав, що переві­ряється: «У випадку, якщо норма закону або іншого нормативно- правового акта, виданого відповідно до закону, допускає неодно­значне тлумачення прав та обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення ухвалюється на користь суб'єкта господарювання» (п. 7 ст. 4 Закону).

Указ Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприєм­ницької діяльності» містить важливі положення щодо перевірок, а саме: класифікацію перевірок на планові, позапланові, повторні і зустрічні; вичерпний перелік органів, які мають право проводити перевірки, а також терміни проведення даних перевірок. Так, пла­нова перевірка повинна бути передбачена в плані контролюючого органу і повинна проводитися не частіше за один раз на рік, про її проведення суб'єкт повинен бути попереджений за десять днів до її проведення; позапланова перевірка не передбачена в плані контролюючого органу, а проводиться у випадках, визначених за­конодавством. Позапланові перевірки проводяться тільки органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їхніх повноважень. Обмеження в термінах і під­ставах проведення перевірок суб'єкта, визначені цим Указом, не розповсюджуються на перевірки, що проводяться на особисте прохання суб'єкта, або перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуальиого законодавства.

Підстави і класифікація перевірок уточнюються в підзаконних актах Державної податкової адміністрації України. Наприклад, у наказі ДПАУ № 263 від 04.06.2002 р. «Про взаємодію між підрозді­лами органів державної податкової служби України при організації документальних перевірок юридичних осіб».

При проведенні будь-якої перевірки юридичній службі (юрис­тові) дуже важливо з'ясувати, представник якого органу прибув і з якими повноваженнями. Передусім, у представника повинні бути службове посвідчення, а також наявність розпорядження або на­правлення на здійснення конкретної перевірки. Для встановлення цих фактів доцільно застосовувати норми ст. 7 Указу Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», що рекомендує суб'єктам господарювання вести журнал відві­дування їх контролюючими органами. Форма і порядок ведення журналу встановлена Наказом Державного комітету з розвитку підприємництва від 10.08.98 р. № 18 «Про затвердження форми і Порядку ведення Журналу відвідування суб'єкта підприємництва контролюючими органами». Відмова представника контролюючого органу від запису в журналі є підставою для відмови йому в прове­денні перевірки. Про цей факт суб'єкт господарювання повідомляє контролюючий орган впродовж трьох днів.