10. Розвиток соціології е.Дюркгеймом.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 pp.) є видатним французьким соціологом, який стояв біля витоків відомої соціологічної школи його імені. Е. Дюркгейм - засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. У другій половині XIX ст. панівними в суспільній думці були натура­лізм, який тлумачив суспільство як тотожне природі, а закони суспільства як тотожні законам природи, і психологізм, який розглядав суспільство як продукт взаємодії індивідуальних психік (мотивів, прагнень, бажань) та фактично зводив соціальні закони до психічних. На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що су­спільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і при­родні. Соціологія, як і природничі науки, має грунтуватися на раціонально-емпіричному фундаменті. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність на­селення, шлюбність, розлученість і нематеріальними: су­спільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження. Саме в дусі "соціологізму" Е. Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. Зосередившись на соціаль­них чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між інди­відом і групою; альтруїстичне, викликане зворотнім про­цесом - повним "розчиненням" індивіда в колективі; аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, які панують у суспільстві.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвит­ку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності вико­нуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці­альну функцію, формується новий тип солідарності. Таке су­спільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де фор­мується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом'якшенню або навіть зняттю конфліктів.

Проблема соціальної солідарності за Е.Дюркгеймом.

Аналізуючи якісно різні суспільства, цей соціолог створив учення про солідарність у суспільстві. Вона буває двох типів: механічна- властива доіндустріальному суспільству, й органіч­на - притаманна індустріальному суспільству. Для суспільств із механічною солідарністю характерні такі фактори: сувора регламентація підкорення людини вимогам колективу; мінімальний рівень розподілу праці; пріоритет колективної власності; одноманітність почуттів і вірувань; нерозвиненість особи. Суспільства з органічною солідарністю побудовані на роз­винутому розподілі праці, що, в свою чергу, спричиняє відмінність, а не подібність людей; ця відмінність ґрунтується на автономності індивіда та його свободі. У таких суспіль­ствах солідарність народжується об'єктивно, адже люди потребують взаємодії через обмін, а це, знову ж таки, веде до співробітництва і кооперації. Якщо в суспільствах із механічною солідарністю панують норми кримінального права з репресивними санкціями, то в суспільствах з органічною солідарністю домінують норми кооперативного права з реститутивними санкціями. Ця ідея Е. Дюркгейма набула особливої актуальності в наш час.

Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е. Дюркгейм уводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія - стан у суспільстві, що характеризується відсутністю норм і правил регуляції по­ведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народи­лися. Такий стан характерний для перехідних суспільств (зокрема й для сучасної України).Соціолог Е. Дюркгейм дав глибокий соціально-філософ­ський аналіз моралі та релігії, пояснення яких запропонував шукати власне в суспільстві; здійснив також цілісний аналіз інституту сім'ї, висунувши ідею про еволюцію останньої в майбутньому через поступове відмирання її функцій уна­слідок розвитку власне суспільства. Будучи професором Сорбони, вчений докладав великих зусиль для пропаганди науки соціології: читав лекції студен­там, започаткував видання спеціального соціологічного жур­налу- "Соціологічний щорічник". Загальні принципи вивчення суспільства як самоорганізованої та самоврегульованої системи покладені в основу структурного функціоналізму, до фунда­торів якого справедливо належить Е. Дюркгейм.

Соціологічна концепція самогубства Е.Дюркгейма.

Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитив­ного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.

Розглядав його в зв'язку зі змінами в структурі суспіль­ства і соціальних умов, зокрема:

• сімейних,

• релігійних,

• національних і т. п.

Він виходив зі специфічних станів суспільної свідомості, що пояс­нюють характер взаємин індивіда і соціальної групи.

Він виділяв три типи самогубств:

1) егоїстичне;

2) альтруїстичне;

3) анемічне.

Перший тип самогубства, за Дюркгеймом, полягає в розриві со­ціальних зв'язків між індивідом і групою. Як вважає Дюркгейм, коли люди об'єднані і пов'язані любов'ю з тією групою, до якої вони нале­жать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Дюркгейм приходить до висновку, що егоїзм є не допоміж­ним фактором, а першопричиною. Якщо розриваються пута, що об'­єднують людину з життям, то це відбувається тому, що послабився її зв'язок із суспільством. Що ж стосується фактів приватного життя, які здаються безпосередньою і вирішальною причиною самогубства, то вони, за Дюркгеймом, можуть бути визнані тільки випадковими.

Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма своєрідною зворотною стороною егоїстичного. коли людина ві­докремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка по­кінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, ко­ли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність. Як пояснює Дюркгейм, у всіх цих випадках людина позбавляє себе життя не тому, що вона сама хотіла цього, а в силу того, що во­на повинна була зробити так. Якщо вона ухиляється від виконання обов'язку, то її очікує безчестя і найчастіше релігійна кара.

Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соці­альних умов. Це особливо відноситься до періодів криз і соціаль­них потрясінь, коли валиться сформована ієрархія цінностей: одні люди раптово піднімаються, а інші утрачають свій соціальний стан, що породжує нестійкість суспільства в цілому і зростання числа самогубств.

Дюркгейм вдало використовував метод статистичних кореля­цій, зокрема, для визначення ролі непрямих даних. Наприклад, він вважав головним фактором самогубства відсутність соціальної згур­тованості. Але «соціальна згуртованість» не відбивається безпосе­редньо в офіційній статистиці. Звідси — вивчення її за непрямими даними: відсоток розлучень, економічні і політичні кризи і т. п.

Як профілактику самогубств він ставить завдання зміцнення со­ціальної солідарності груп, колективів, які оточують індивіда з усіх боків. Але де шукати ці нові соціально зміцнюючі зв'язки — зв'язки, що сприяють солідарності всіх членів. У цьому плані Дюркгейм не сподівається ні на державу, ні на церкву, ні на сім'ю. Головним за­собом відродження соціальної солідарності, колективізму він бачить у зміцненні професійних корпорацій і покладає на них, як уже гово­рилося, функції «обмеження пристрастей», улагоджування класових конфліктів і визначення справедливості.