3. Загальна характериистика Законів царя Хамураппі, їх структура.

В 1901 р французька археологічна експедиція розкопала м. Сузи, знайшла базальтовий стовп зі всіх боків вкритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі збірника законів. Цей збірник був складений в часи правління царя Хамурапі в 18ст до н. е. Збірник налічує 282 статті, з яких 35 було втрачено.

Закони Хаммурапі були укладені близько 1760 р. до н.е. Причинами їх появи були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави; бажання закріпити в них суспільний лад; прагнення залагодити гострі соціальні суперечності, що на той час виникли в суспільстві. Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку. У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Ха-ммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті за-конів, які закінчуються висновком. При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство. Закони недосконалі з точки зору їх повноти і за своєю категоричністю вони не передбачають різних явищ життя. 

Закони були вирізьблені архаїчним клинописом на чорному базальтовому стовпі, заввишки 2,25 м. Сьогодні цей стовп зберігається в Луврі (м. Париж). Текст Законів складається з прологу, 282 статей (нумерацію статей введено дослідниками) і епілогу. У структурі Законів прослідковується певна система. Хоча клинописне право не знало поділу на "цивільне", "кримінальне" тощо, статті згруповані тематично: 1-5 присвячені процесуальним нормам, 6—126 —майновим відносинам, 127—195 — шлюбно-сімейному праву, 196-214 — покаранням за тілесні ушкодження, 215-282 - операціям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами оплати праці. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси стародавнього примітивного права: • юридичне закріплення станового поділу суспільства, нерівності людей і рабовласництва; • казуїстичність (кожна норма регулює конкретні правовідносини, а загальних норм немає); • наявність великої кількості прогалин у праві; • порівняно низький рівень розвитку юридичної техніки (багато норм сформульовано нечітко чи суперечливо); • зв'язок з релігією (релігійні клятви, ордалії впливають на доволі багато законів); • переважання кримінально-правових норм над цивільно-право вими, жорстокий і примітивний характер покарань. У юридичній літературі Закони Хаммурапі одні дослідники розглядають як збірник чинного на той час права, інші -як юридичний трактат, який відображає картину ідеальної справедливості, деякі -як звіт царя Хаммурапі перед Богом про свою діяльність та ін. Із них найбільш обгрунтованою, очевидно, є перша зі згаданих думок позиція. Власне закони справили значний уплив на формування пізніших пам'яток права Стародавньої Передньої Азії. 5. Правове становище вільних людей за Законами царя Хамураппі.Давнє Вавилонське суспільство складалося із світової і церковної знаті, чиновників. Професійне військо, сільські общини, ремісники, торговці. Вільні люди Вавилону ділилися на 2 категорії перша АВІЛУУМ(син мужа) друга МУШКЕНУМ (бити чолом)вони були колишніми общинниками, які втратили зв'язок з общиною і були вимушені зробитися орендатор ями державної і храмової земель. Відмінність в правовому положенні авілуума і мушкенума мінімальні. Коли мова йде про окрему людину і окремо рабовласника вони виступають рівноправно. Коли мова йде про нанесення шкоди в більших привілеях знає авілуум. Правове положення християн виражалось таким чином вони виступали закладаючи свою землю, своїх дітей, орендуючи чуже землю. Мушкенум (“той, хто падає долілиць”) – вільна людина – мав деякі права, але тільки доти, поки перебував на держав-ній службі і виконував свої обов’язки. Законник ставить мушкенума в принижене становище порівняно з авілумом у пи-таннях охорони життя, захисту майна. Авілум за тілесні ушкодження, завдані іншому авілуму, відповідав за ознакою таліона (рівне за рівне) (ст. 196; 197).  Проте якщо авілум виколов око мушкенуму або завдав інші тілесні ушкодження, то він піддавався тільки штрафу (ст. 198). Закон охороняв майно мушкенума. Якщо авілум украв у мушкенума домашніх тварин, човен, то він платив компенса-цію у 10-кратному розмірі. Якщо злодій не міг сплатити штраф, його страчували. Раб мушкенума прирівнювався за становищем до палацових рабів і міг брати шлюб з вільною. Діти від такого шлюбу були вільними (ст. 175).  Поле, будинок, сад “платника податку”, куди, ймовірно, входили й мушкенуми, заборонялося продавати. Подібні уго-ди скасовувались. Отже, закон, фіксуючи принижене стано-вище мушкенума, одночасно гарантував захист його майна.

Правове становище селян за Законами царя Хамураппі.

Найчисленнішу частину населення Вавілонії становили селяни-общинники. Перехід общинної землі в приватну власність прискорив процес розшарування общин. Наслідком цього стало утворення значного прошарку збіднілих людей, які поповнюють ряди рабів та залежних орендаторів. Право Месопотамії закріплювало широку палітру форм особистої залежності. В юридичних документах того часу вони виступають як: 1) ті, що заставляють своє майно і землю при грошовій або натуральній позиці; 2) ті, що закладають лихварю свою жінку та дітей; 3) ті, що продають своїх дітей за гроші; 4) ті, що орендують чужу землю; 5) ті, що наймають робочу худобу; 6) ті, що продають свою ділянку землі, будинок, сади і ін.; 7) ті, що наймаються на поденну роботу і т.п.

Усе населення Месопотамії займалося сільським господарством. Закони Хамураппі захищали селянина, який взяв у борг і не мав змоги його повернути, при чому він не міг стати рабом. Борг потрібно було відробити за 3 роки. Закони охороняли життя того, хто відпрацьовував борг у тамкара. Вони встановлювали максимальний відсоток за договорами позики у розмірі 20% для грошової позики і 33% для позики у зерні.

Хаммурапі не вніс докорінних змін в організацію управління сільськими общинами, які самостійно вирішували справи із землекористування, зрошення, збору податей, забезпе-чення громадського порядку. Вони зберегли свої реліктові органи: народні збори, раду старійшин. Жителі кварталів також скликали свої сходки. Рішення цих органів виконували старійшини общин, поселень, які мали судові та поліцейські повноваження. Наприклад, якщо грабіжник не був знайдений, то община поселення в особі старійшини повинна була відшкодувати потерпілому його пропажу (ст. 23). Такий звичай існував ще за первіснообщинного ладу. 

Правове становище рабів за законами Хамурапі

Основну масу рабів становили іноплемінні, захоплені війною. Рабами були діти народжені від рабині.

Відмінним знаком раба була табличка, яка висіла на його шиї, або клімо.

Закон дозволяв рабам мати дім, сімью, майно. Вбивство раба лягало для його хазяїна тільки платою матеріальної шкоди.

Особливу групу рабів складали неоплачувані боржники. Це люди, які не могли віддати борг і йдуть на роботу кредитора. Максимальний час відробітку боргу 3 роки.

Найприниженіше становище мали раби (вардум). Вони поділялися на царських, общинних та приватновласницьких. Раб мав невелике майно, міг ним розпоряджатися, але після його смерті воно ставало власністю господаря. Рабиню, яка народила своєму господарю дітей, після його смерті на-лежало відпустити на волю разом з дітьми, навіть якщо вони не були офіційно визнані батьком. У царстві стародавніх шумерів раб міг заперечувати своє рабське становище через суд. Однак програш у такій справі загрожував йому покаранням. У судовому порядку раб міг протестувати проти його продажу чи дарування іншій особі. У законах Хаммурапі вказівок на такі права вже немає. Вільнонароджений вавилонянин не міг віддаватися у рабство, допускалося лише тимчасове перебування у борговій кабалі до 3-х років (ст. 117).  Рабів заборонялося тримати в ланцюгах. Кайдани і шийні колоди на рабів одягалися при їх перевезенні в інше місце або для продажу на ринок. Але, незважаючи на тяжке стано-вище рабів, не вони, а общинники-землероби становили основну масу населення, яке сплачувало податки експлуатувалося деспотичною державою.