42. Розвиток і розміщення вугільної промисловості України.

Вугільна промисловість залишається провідною серед паливних видів діяльності України. На її підприємствах видобувають кам’яне та буре вугілля, здійснюють його збагачення та брикетування. Вугільна промисловість має тісний зв’язок із електроенергетикою, коксохімією, металургією.

Вугільна промисловість України зосереджена у Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. Крім того, буре вугілля в невеликій кількості видобувають у Придніпров’ї та Прикарпатті. В межах України знаходиться 150 тис. Км2 вугленосної площі. У Донбасі зосереджено 85,9 відсотків балансових запасів вугілля та 92 відсотки усіх запасів кам’яного вугілля України по категоріях А + В + С1 (На Донецьку область припадає 34%, на Луганську – більш ніж 30%, Дніпропетровську – 22%).

43.Особливості розвитку і розміщення нафтової промисловості України.

Нафтодобувна промисловість. Спочатку нафту використовували у натуральному вигляді. На собівартість нафти впливає не стільки глибина її залягання, скільки потужність родовища; найпоширеніший спосіб добування – фонтанний, розповсюджений також насосний спосіб видобування. Найбільш дешевий і безпечний спосіб транспортування нафти – нафтопроводи. Промислова розробка нафти почалася на базі Бориславського родовища на рубежі XIX-XX ст. На території Дніпровсько-Донецького району розташований найбільший центр видобування нафти в Україні на сучасному рівні.

Нафта Дніпровсько-Донецького району має високу якість, багата на легкі фракції. У родовищах нафти знаходиться велика кількість попутного газу. У зв’язку з цим створено місцеві газопроводи низького тиску для газифікації міст та селищ. Попутний газ використовується також як цінна сировина в хімічній промисловості

44.Проблеми та перспективи розвитку нафтової та нафтопереробної промисловості і забезпечення країни нафтопродуктами.

На сьогодні Україна посідає 19 місце в світі з видобутку нафти при щорічному видобутку 3-4 млн. тонн. Потреби країни в нафті становлять 35-40 млн. тонн на рік. Забезпечуючи їх лише на 10% за рахунок власного видобутку, Україна залишиться імпортером нафти, навіть якщо справдяться найоптимістичніші прогнози щодо власного видобутку цих ресурсів.

Рівень технічної оснащеності вітчизняних підприємств надзвичайно низький, про що, передусім, свідчить якісний бік - глибина переробки нафти і процент відбору світлих нафтопродуктів. Зношення основних фондів більшості технологічних установок нафтопереробних заводів України становить до 58%, відносно низьке завантаження виробничих потужностей підприємств (у середньому 40%) і недостатня глибина переробки нафти (67% проти 86-94% у технічно розвинених країнах США і Західної Європи та 71,6% у Російській Федерації). Відсутність або недостатня потужність установок з вторинної переробки нафти, процесів із поліпшення фракційного складу нафтопродуктів та гідроочищення дистилятних фракцій на більшості підприємств є причиною гірших експлуатаційних і екологічних показників якості моторних палив від зарубіжних аналогів. Ці фактори і визначають неконкурентноздатність підприємств і продукції, що вони випускають. З огляду на стрімке зростання світових цін на нафту (за останні два роки - у 2,5 рази) серед виробників нафтопродуктів йде напружена боротьба за кожний відсоток збільшення глибини переробки нафти.

Внаслідок низького рівня завантаження виробничих потужностей, собівартість української переробленої нафти є дуже високою. Україні необхідно вирішувати проблему із завантаженням виробничих потужностей нафтопереробних заводів.

Нинішня промислова й інвестиційна політика України є суперечливою, оскільки вона базується частково на ліберальній економічній концепції, а частково - на традиції адміністративного регулювання. Розробка ефективного механізму інвестиційного забезпечення виробництва в перехідній економіці потребує як теоретичного дослідження, так і поглибленого аналізу економічного стану конкретних галузей.

Досягнення суттєвого прогресу в залученні коштів для перебудови вітчизняної нафтопереробної галузі можливе лише завдяки створенню певних умов, зокрема: податкових та кредитних стимулів для конкретних інвесторів; проектів реконструкції та модернізації діючих нафтопереробних заводів.

Фінансування розвитку галузей ПЕК може здійснюватись за рахунок таких заходів: оптимізації цінової і тарифної політики та доведення інвестиційної складової тарифу на енергоносії з врахуванням цільової надбавки до рівня, що забезпечує достатню інвестиційну привабливість проектів; законодавчого запровадження прискореної амортизації основних фондів ПЕК, забезпечивши при цьому цільове використання амортизаційного фонду; залучення коштів від реструктуризації та погашення боргових зобов'язань минулих років учасників енергоринку відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 р. №2711-IV; державних коштів відповідно до обсягів, визначених чинним законодавством та бюджетом розвитку на відповідний рік; створення умов для збільшення доходності та підвищення рівня капіталізації прибутку енергетичних підприємств [4].

Для виводу з кризового стану української нафтопереробної галузі, для досягнення рівня країн Заходу, необхідно, з урахуванням поточної ціни світового ринку нафти, модернізувати діючі українські НПЗ, для того, щоб збільшити показники переробки нафти до рівня глибокої схеми, тобто до 90-95 %. З цією метою доцільно, скориставшись допомогою провідних західних нафтових компаній, розпочати застосування принципово нових схем розвитку НПЗ, інноваційних для вітчизняної нафтопереробки.

Можливо декілька варіантів розвитку нафтопереробної галузі України. Необхідно приймати до уваги, що розвиток нафтопереробної галузі може бути ефективним як при передачі підприємств галузі приватним компаніям (на прикладі Польщі), так і за умови повного державного контролю галузі. Для досягнення ефективного функціонування нафтопереробної галузі за будь-якого з вище наведених варіантів, обов'язковою умовою є стабільність законодавства в країні.