1.Виникнення та історичний процес розвитку політичної економії.

Економічна наука має досить довгу та багату історію. Її джерела знаходяться перш за все в намаганнях людини вирішити проблеми та труднощі своєї життєдіяльності. Окремі елементи економічних знань про ведення домашнього господарства, які ми вже знаходимо в працях вчених Античного Світу – Ксенофонта, Аристотеля, Платона тощо. І саме в цей час – наприкінці XV – початку XVI століття виникає самостійна, цілісна економічна наука – політична економія. Вперше застосував термін “політекономія” француз А.Монкретьєн в своїй праці “Трактат політичної економії” (1615 р.).

Перший напрям політекономії – меркантилізм (від італійського “мерканте” – купець, торговець). Меркантилісти – У.Стаффорд, Т.Мен, Г.Скаруффі, А.Монкретьєн, І.Посошков та ін. – предметом дослідження вважали сферу обігу, основною формою багатства гроші (золото та срібло) і стверджували, що воно нагромаджується за рахунок зовнішньої торгівлі.

З розвитком капіталістичних відносин, проникненням їх із сфери обігу у сферу виробництва,на зміну меркантилізму приходить класична політекономія,

кінець,XVI-XVII. Цей напрям науки був представлений теоретичними поглядами фізіократів у Франції і класичної школи в Англії.

Фізіократи (Ф.Кене, Ж.Тюрго, В.Мірабо та інші) джерело багатства вбачали не в торгівлі, а у виробництві. Це безперечно вже був крок вперед порівняно з меркантилістами. Проте, і це основний їх недолік, фізіократи помилково стверджували, що тільки в сільському господарстві створюється додатковий продукт, тобто тільки ця галузь суспільного виробництва є продуктивною і забезпечує реальне збільшення суспільного продукту.

Класична школа в Англії була представлена У.Петті, А.Смітом, Д.Рікардо. Вчені зосередили увагу на дослідженні відносин у сфері виробництва до якої відносили всі галузі матеріального виробництва. Класики започаткували теорію трудової вартості, у відповідності до якої людська діяльність є єдиним джерелом вартості, здійснили аналіз капіталу, процесу відтворення, механізму функціонування вільного ринку тощо. Незважаючи на великі наукові досягнення цієї школи, вона мала певні недоліки: капіталістичний спосіб виробництва вони вважали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до принципу історизму; недооцінювали роль держави у господарському житті.

В другій половині XIX століття відбулися реальні зміни в розвитку капіталістичного суспільства: воно досягло високого ступеня зрілості, центр в економічному розвитку поступово змістився з державного рівня на рівень фабрики, підприємства, загострилися протиріччя між двома основними класами – капіталістами та пролетаріатом. Це знаходить відображення в загальній схемі економічних поглядів, в виникненні пролетарської (яка пізніше стала називатися марксистською) та прагматичної політекономії.

Ключові положення пролетарської політекономії було викладено в праці К.Маркса “Капітал”. Основна категорія, яку ретельно досліджує К.Маркс – додаткова вартість. ЇЇ створює найманий робітник , а привласнює – капіталіст, здійснюючи тим самим експлуатацію людини праці.

Представники прагматичної школи свої дослідження концентрують на розгляданні економічної поведінки конкретних ринкових агентів, розробці відповідних практичних рекомендацій. Вчені намагаються оптимізувати використання обмежених ресурсів, застосовуючи при цьому теорію граничних величин, різного роду формули, графіки тощо. Вслід за цим змінюється і назва самої науки. Поняття “політична економія” (political economy) змінюється назвою “економіка” (economics). Це “ім’я” економічна наука отримала в праці засновника неокласичного напряму (це перший напрям прагматичної економіки) англійського економіста А.Маршалла. Під economics стали розуміти науку, що досліджує поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг в умовах обмежених ресурсів.

Ідеалізація механізму вільної конкуренції, недооцінка ролі держави, які були характерні для неокласиків, визначили розвиток економічної теорії на протязі кількох десятиліть, до кінця 20-х років XX століття. Економічна теорія цього періоду спочатку називалася теорією ціни, потім теорією фірми та в кінці кінців отримала назву “мікроекономіка”.

В 30-ті роки двадцятого століття, на хвилі “великої депресії”, яка охопила в 29-33 рр. усі розвинені країни світу, на перший план економічної думки виходить новий напрям наукового аналізу – кейнсіанство, яке поставило в центр уваги проблеми макроекономіки. Заснував Дж Кейнс. Дж.Кейнс аргументовано показав, що сучасна ринкова система не може сама, без втручання держави, прийти в стан рівноваги, оскільки гроші (як самостійний елемент ринкових відносин) мають властивість не тільки витрачатися, а й зберігатися. Кейнсіанський підхід до механізму функціонування економіки мав великий успіх з кінця 40-х до 60-х років двадцятого століття.

На передній план економічної думки виходить неоконсервативний напрям, який складається з кількох шкіл. Серед них центральне місце займають монетаристи та “економіка пропозиції”.

Монетаристи (цей напрям очолив американський вчений М.Фридмен), досліджуючи інфляційні процеси, які охопили економіки країн, прийшли до висновку про вирішальну роль грошей в русі національного господарства. Представники “економіки пропозиції” (серед них А.Лаффер) також зробили наголос на необхідність обмеження втручання держави в економічні процеси і стимулювання приватної ініціативи підприємства. Особлива увага при цьому відводилася державним фінансам: зменшенню податків, кількості грошей в обігу, скороченню державних витрат тощо.

2. Предмет і функції політекономії. Методи політекономії.

Політична економія – це теоретична економічна наука, предметом якої виступають виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва. Виробничі відносини складаються з наступних фаз: виробництво,розподіл, обмін ,споживання

Політекономія виконує такі основні функції:

1. Теоретико-пізнавальну – полягає в розкритті сутності економічних законів та категорій і форм їх вияву, механізму їхньої дії;

2. Методологічну – політекономія виступає як теоретичний фундамент комплексу економічних наук (галузевих, функціональних, стикових);

3. Практичну – полягає в обґрунтуванні необхідності та шляхів вдосконалення економічних відносин, розробці науково-обгрунтованих пропозицій щодо покращення економічної діяльності людини;

4. Виховну (її ще інколи називають світоглядна або ідеологічна) – вона покликана формувати новий тип економічного мислення, сучасний світогляд людини.

5. Прогностична – вона проявляється у вигляді розробки наукових засад передбачення соціально-економічного розвитку країни у майбутньому. Вона реалізується як розробка прогнозів, довгострокових програм розвитку суспільного виробництва, змін у його структурі з урахуванням можливих кінцевих наслідків.

Методи політекономії

Основним методом політекономії є метод наукової абстракції. Метод наукової абстракції – це метод відхилення від другорядного,несуттєвого і виділення головного в дослідженнях економічних явищ.

Застосовується також системний аналіз явищ, який передбачає використання, конкретних способів пізнання економічної дійсності.

• статистичні спостереження;

• єдність історичного та логічного;

• індукція та дедукція;

• математичне моделювання;

• економічний експеримент.

3.Економічні категорії. Економічні закони.

Економічні категорії – це найбільш загальне, логічне поняття, теоретичний вираз економічних явищ і процесів, які реально існують. Економічні категорії мають 1) об’єктивний характер, оскільки в дійсності існують ті виробничі відносини, виразом яких вони є; 2) історичний характер – поява певних виробничих відносин означає й появу нових економічних категорій. Так, за умов натурального виробництва не виникало відносин купівлі-продажу, а значить, не було і таких категорій, як товар, вартість та ін.

Пізнання економічних явищ за допомогою економічних категорій дозволяє перейти до більш глибокого вивчення їх суті – визначення об’єктивних, стійких, причинно-наслідкових зв’язків у виробничих відносинах. На цьому етапі пізнання мова вже йде про економічні закони. Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто діють незалежно від свідомості й волі людей, проте, і це відрізняє економічні закони від законів природи, оскільки вони проявляються через господарську діяльність людей, то людина в певній мірі може впливати на дію економічних законів. Ось чому в західній економічній літературі економічні закони називають принципами та, характеризуючи певні сталі зв’язки, роблять припущення “за незмінюваності всіх інших умов”.

Розрізняють 4 типи законів:

1) загальні економічні закони – вони діють у всіх без винятку способах виробництва (закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення виробництва й праці, закон зростаючих потреб);

2) специфічні економічні закони – вони діють лише в межах одного способу виробництва та виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва (тут мова йде про конкретні економічні закони тієї чи іншої формації). В межах цієї групи законів ще, як правило, виділяється основний економічний закон формації, в якому виражаються мета й засоби її (при капіталізмі таким законом К.Маркс вважав закон додаткової вартості);

3) особливі економічні закони – вони діють при наявності певних умов і можуть охоплювати декілька формацій. Так, з появою товарно-грошових відносин починають діяти закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон грошового обігу тощо.

4) стадійні економічні закони – що діють лише на одній із стадій розвитку економічної системи закон Концентрації виробництва , закон Середнього прибутку, закон Монопольного прибутку.