Розділ 3. Система управління охороною праці на підприємстві
Системний підхід та аналіз при організації охорони праці на виробництві
Державне, регіональне та галузеве управління охороною праці, чисельні наглядові і контрольні органи не можуть гарантувати повну безпеку ведення робіт на виробництві, якщо питання охорони праці не стануть повсякденним завданням та моральним обов’язком також і роботодавців, керівників виробництв, інженерно-технічних працівників, кожного працюючого.
Для вирішення всіх проблем у сфері охорони праці потрібний системний підхід, створення ефективної системи управління охороною праці (СУОП) на кожному підприємстві, установі та організації незалежно від форм власності і об’єму виробництва.
Успішне вирішення задачі попередження нещасних випадків, професійних захворювань та аварій повинно закладатись вже на етапі планування виробництва і забезпечуватись на всіх його стадіях.
У ході виробничого процесу відбувається взаємодія людей із оточуючим виробничим середовищем, яке представляє собою сукупність фізичних, хімічних, біологічних та інших чинників, що діють на людину під час виконання нею трудових обов‘язків. У широкому розумінні виробниче середовище включає в себе комплекс виробничих споруд із усіма їх елементами (наприклад, стіни, підлога, стеля, східці, вікна тощо), знаряддя праці (машини, механізми, інструмент, прилади тощо), сировину, напівфабрикати, матеріали, енергоносії, повітряне середовище, а також інших людей і представляє собою певне джерело небезпеки.
Для того, щоб гарантувати на виробництві виконання усіх робіт найбільш безпечним способом, та позбавити працюючих від небажаного ризику травм, пошкодження здоров’я чи майна, охорона праці використовує системний підхід та системний аналіз.
Системою, яка вивчається в охороні праці, є система “людина – виробниче середовище”. Процес системного аналізу здійснюється відносно виробничого середовища, де люди, технологічні процеси, обладнання, механізми та виробничі приміщення є складовими частинами, які можуть впливати на безпеку та успішне виконання роботи або поставленої задачі. Кожен із цих елементів може додавати деяку міру ризику на людей або обладнання у процесі виконання роботи. Люди, наприклад, можуть бути небезпечні для себе й оточуючих у промисловому або технологічному середовищі. Неуважність, недостатня професійна підготовка, недоречні жарти, стомленість, стреси, образи та особисті проблеми (одруження, фінансові проблеми тощо) – все це так звані людські або соціальні чинники, які є перешкодою оптимальному або бажаному рівню виконання робіт людьми. Так само, деякі види машин та устаткування можуть являти небезпеку, навіть якщо вони працюють так, як треба, тобто без збоїв (наприклад, транспорт, преси, ручний інструмент тощо). Не точно складена або неправильно виконана технологічна інструкція також може спричинити небезпеку під час технологічного процесу.
У процесі системного аналізу необхідно брати до уваги усі ці фактори для того, щоб врахувати різні потенційні небезпеки, які можуть бути пов’язані з тією чи іншою специфічною роботою чи завданням. Процес системного аналізу поєднує поняття людських ресурсів, виробничих приміщень, технологічних процесів та (або) устаткування, які повинні функціонувати всередині специфічного виробничого середовища, виконуючи одну або декілька задач (рис. 3.1).
Рис. 3.1. Елементи системного аналізу в охороні праці
Як правило, у виробничому середовищі існує велика кількість потенційних небезпек і концепція системного аналізу вимагає враховувати усі ймовірні небезпеки як складові тієї чи іншої небезпечної ситуації до факту виникнення джерела небезпеки у системі "людина – виробниче середовище", при цьому системний аналіз визначає коригуючі заходи, які повинні бути вжиті у виробничому процесі ще до виконання роботи чи вирішення основної задачі.
Наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині обов’язково повинна бути спричинена якась шкода. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про можливість утворення небезпечної ситуації, при якій буде спричинена шкода. Для того, щоб створилась реальна небезпечна ситуація, необхідна причина або умова, своєрідний "пусковий механізм", при якому потенційна небезпека переходить в реальну.
Логічним процесом розвитку небезпеки, реалізації потенційної загрози є тріада "джерело небезпеки – причина (умова) – небезпечна ситуація".
Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій області, яка отримала назву небезпечна зона. На рис. 3.2 наведені графічні варіанти взаємного розташування зони перебування людини та небезпечної зони.
3
1,2 1 2 1 2 1 2
І ІІ ІІІ IV
Рис 3.2. Графічні варіанти взаємного розташування небезпечної
зони 1 (О), зони перебування людини 2 (О) та засобів захисту 3 (О).
Варіант І ілюструє найбільш небезпечну ситуацію, коли людина, яка не має засобів захисту або не використовує їх, знаходиться у небезпечній зоні. При варіанті ІІ небезпека існує лише у місці суміщення зон 1 та 2. Оскільки людина в такому місці знаходиться, як правило, короткочасно (спостереження, огляд, невеликий ремонт i т. п.), то під небезпечним впливом вона може опинитись лише в цей період. У варіанті IІІ небезпека виникає тільки у випадку порушення засобів захисту 3. Повну безпеку, вірніше сказати, прийнятний рівень ймовірності прояву небезпеки, гарантує лише ІV варіант. Наприклад, дистанційне керування технологічним процесом.
Таким чином, найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:
небезпека реально існує;
людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.
Виникнення небезпечних ситуацій, що можуть привести до нещасного випадку, так само як і виникнення несприятливих умов праці, що ведуть до виникнення профзахворювань, зумовлюється тим, що порушується взаємодія між людиною і об‘єктивним виробничим середовищем. Причиною такого порушення може стати недостатня кваліфікація, невідповідність обладнання або матеріалів чи невірна організація виробничого процесу. Як наслідок робітник витрачає надмірні зусилля для виконання роботи або ж його можливості використовуються не в повній мірі. Іншою причиною може стати те, що об‘єктивні елементи системи (наприклад, машини) можуть втратити надійність. В результаті умови праці стають небезпечними, виникає загроза аварійних ситуацій, нещасних випадків, професійних захворювань, зменшення продуктивності праці.
Ще до початку будь-яких робіт повинні бути визначені загальні вимоги з охорони праці і поділена відповідальність щодо її забезпечення. Конкретні вимоги охорони праці повинні формулюватись таким чином, щоб їх ефективність піддавалась відповідній оцінці.
Зміст системного підходу полягає в тому, що будь-яка система управління або її окрема частина повинна розглядатися як ціле, самостійне явище, яке характеризується метою діяльності, структурою, ресурсами, процесами та взаємозв’язками з іншими системами. Системний підхід дозволяє вивчати систему управління в сукупності всіх її елементів і аналізувати як статичний, так і динамічний її стан.
Більшість посадових осіб, підприємців та бізнесменів розглядає економічні та соціальні чинники неузгоджено, що призводить до безсистемності в процесі прийняття рішень. Для того, щоб подальший розвиток того чи іншого виробництва був економічно ефективним й одночасно соціально справедливим, необхідно знати і розуміти всі системні зв’язки в процесі його функціонування.
Треба розуміти, що система управління виробництвом поділяється на цілий ряд підсистем й елементів, які знаходяться між собою в певних співвідношеннях. Можливі будь-які варіанти розділення системи управління на підсистеми в залежності від поставлених завдань та мети. Зокрема може бути виділена підсистема управління охороною праці, підсистема управління охороною навколишнього середовища тощо.
Безумовно, що системний підхід повинен бути основним методичним засобом вирішення проблем охорони праці.
До основних системоутворювальних функцій управління охороною праці (УОП) на виробництві належать:
формування відповідної політики в галузі охорони праці (працеохоронної політики) на основі державної політики в цій сфері;
визначення основних цілей і завдань управління охороною праці;
розробка перспективного (стратегічного), щорічного і оперативного планів реалізації політики в галузі охорони праці;
розробка цільових програм з охорони праці;
реалізація (впровадження) існуючих програм і планів з охорони праці;
формування у персоналу свідомості щодо необхідності обов’язкового виконання вимог охорони праці;
застосування заходів щодо мотивації роботи з охорони праці;
оперативне управління і координація дій в сфері охорони праці;
моніторинг показників стану охорони праці;
звітування, обмін інформацією, ведення відповідної документації;
профілактика виробничого травматизму та професійних захворювань;
аналіз та постійне вдосконалення СУОП.
Політика в галузі охорони здійснюється за допомогою таких інструментів, як: економічні важелі – страхові тарифи, штрафи, премії, пільги, компенсації, доплати, відшкодування; правова відповідальність – дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна; соціально-психологічні методи – навчання, виховання, системні вимоги до управлінського персоналу тощо.
Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності в СУОП на виробництві можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні.
Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.
Технічні причини: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.
Санітарно-гігієнічні причини: підвищений вміст в повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни тощо.
Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.
Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого травматизму і професійної захворюваності поділяються на технічні та організаційні.
До технічних заходів належать заходи з виробничої санітарії, виробничої та пожежної безпеки.
Заходи з виробничої санітарії передбачають створення комфортного мікроклімату шляхом влаштування відповідних систем опалення, вентиляції, кондиціювання повітря; теплоізоляцію конструкцій будівель та технологічного устаткування; заміну шкідливих речовин та матеріалів нешкідливими; забезпечення оптимальної концентрації аерофонів в повітрі робочої зони; герметизацію шкідливих процесів; зниження рівнів шуму, інфразвуку, ультразвуку, вібрації, електромагнітних та електростатичних полів, іонізуючого випромінювання; влаштування раціонального освітлення; забезпечення необхідного режиму праці та відпочинку, санітарного та побутового обслуговування.
До заходів з виробничої безпеки належать: розроблення та впровадження безпечного устаткування; механізація та автоматизація технологічних процесів; використання запобіжних пристосувань, автоматичних блокувальних засобів; правильне та зручне розташування органів керування устаткуванням; розроблення та впровадження систем автоматичного регулювання, контролю та керування технологічними процесами; запровадження принципово нових нешкідливих та безпечних технологічних процесів.
До заходів із пожежної безпеки належать: запровадження системи попередження пожеж і системи протипожежного захисту.
До організаційних заходів належать: правильна організація роботи, навчання, контроль і нагляд за охороною праці; дотримання трудового законодавства, нормативно-правових актів з охорони праці; впровадження безпечних методів та наукової організації праці; проведення оглядів, лекційної та наочної агітації і пропаганди з питань охорони праці; організація планово-попереджувального ремонту устаткування, обладнання, технічних систем тощо.