128 Частина перша

обхідно змиритися з розумінням того, що масова комунікація і демократія — речі несумісні, як несумісна демократія і влада — інститут управлін-ня, насилля і контролю.

Співіснування в одному суспільному лоні цих явищ — річ неминуча. Можна говорити лише про демократизацію влади і масової комунікації, а не про заміну їхньої сутності, інакше влада перестане бути владою, а масова комунікація як процес впливу, масифікації перестане бути масовою. Може, така втрата заради панування демократії була б і доречною, але на сьогодні вона є нереальною.

Влада і масова комунікація можуть міняти своє лице, але не суть. Звіль-нення ЗМК від впливу офіційної влади зовсім не є запорукою звільнення ЗМК від сугестивного впливу та творення масової культури, свідомості, по-ведінки. Під гаслом “За народ і для народу!” здійснюється роздержавлення (точніше — зневладнення) ЗМК, але хіба не під таким гаслом здійснюються вибори влади? У боротьбі за вихід з-під офіційної влади редакційні колек-тиви виграють лише в одному — розв’яжуть руки щодо можливості висвіт-лення тем, які контролюються офіційною владою, уникнуть пильного ока владних структур і зможуть самостійно вести інформаційну політику в дер-жаві, тобто самі стануть владою (“четвертою”). Це дозволить ЗМІ інформу-вати свою аудиторію більш відверто і відкрито про діяльність владних інсти-тутів, що, звичайно, корисно народові, але це зовсім не є гарантією для зме-ншення чи відмови від духовного впливу ЗМК на маси. У цьому зв’язку вар-то процитувати слова професора А. А. Чічановського: “Треба зазначити, що влада і ЗМІ, які претендують на владні функції, назавжди «пов'язані» узами взаємної нелюбові” (Чічановський А. А. Новина в журналістиці.— К.: Грамо-та, 2003. С. 6). Відхід від офіційної влади не міняє глибинної суті масової комунікації стосовно її адресата.

Не врятує медіа від виконання функції впливу на маси і черговий міф про журналістику як голос народу, його вуста на хвилі демократизації суспіль-них процесів і роздержавлення ЗМІ. Ця, в цілому прекрасна ідея означає не більше ніж перетворення ЗМІ у виразника інтересів народу, його сподівань, бажань, потреб (що вже позитивно!). Парадоксальність такого підходу в контексті масової комунікації полягає в тому, що ЗМІ стають для людей “в дошку своїми”, їм вірять, до них звертаються по допомогу, але створюється зачароване коло: виникає так звана “циркулярна реакція”, коли ті самі емо-ційно-афективні стани маси циркулюють по колу — підхоплюються людьми і через ЗМІ знову повертаються до них. Таким чином відбувається емоційне нагнітання, що лежить в основі психологічного механізму виникнення і роз-витку найбільш яскравих та стихійних форм масової поведінки. Вважається, що циркулярна реакція забезпечує “емоційний обіг” — постійне самозара-

ження членами маси одне одного однією й тою самою емоцією. Такий “обіг” може мати підбурювальний, стабілізуючий або спадний характер. ЗМІ по-силюють і нагнітають невдоволення або захоплення народне шляхом про-кручування болючих чи радісних тем, доводячи аудиторію до найвищої точ-ки афекту і відповідного вибуху народного обурення або задоволення.

Ідея журналістики як посередника між владою і громадою теж не така вже й безхмарна в контексті масового спілкування. Посередники бувають двох типів: (1) байдужі до того, в чому вони є посередниками, і (2) які мають свою позицію, є самодостатніми як суб’єкти посередницької діяльності, якою вони ведуть свою політику.

Бути байдужим до змісту й характеру інформації, яку передаєш від влади до громади і навпаки,— це означає не більше ніж бути виразником інтересів влади або громади, бути засобом в їхніх руках. До того ж вираження інтере-сів громади при такому підході байдужості стає марною справою, оскільки ЗМК найчастіше підконтрольні владним структурам і через них влада веде свою політику стосовно громади. При цьому журналістика не чинить ніяко-го опору, бо їй байдуже, чиї інтереси транспортувати і куди.

Суспільне життя не є такою собі системою норм, принципів, правил спів-існування в соціумі, яка протистоїть людині. На суспільному полі завжди працюють активні особи чи групи осіб, які й творять те життя, в якому або ти є активним учасником суспільних процесів, займаєш певну позицію, впливаєш на хід суспільного розвитку, або тобою керують інші, втягують у суспільну діяльність, впливають на твої погляди й думки. Намагання стояти поза соціумом, поза суспільним життям рівноцінне деградації особистості як соціальної істоти, консервуванню її соціального статусу, а згодом і атрофії її соціального “я”. Через це позиція байдужої до суспільних процесів посеред-ницької журналістики означає використання її як засобу задоволення сус-пільних потреб тих, хто наймає чи купує журналіста.

Посередницька, але самодостатня журналістика, що має свою позицію в суспільному просторі, є активним соціальним суб’єктом, фактично виконує роль соціального владного інституту, оскільки веде інформаційну політику, бо не хоче бути засобом для інших суб’єктів суспільної діяльності. Виража-ючи інтереси громади, така журналістика фактично впливає і на владу і на громаду, бо громадські ЗМК утримують певні громадські структури, органі-зації, що на фоні несвідомої маси є добре соціально організованими група-ми, які мають свої цілі, мотивацію, смисл діяльності. При цьому намагання дотримуватися нейтралітету в оцінці влади й громади є лише методом, прин-ципом журналістської праці, що відображає професійну позицію журналіс-тів, але не звільняє їх від відповідальності за результати масовокомунікацій-ної діяльності, яка має свої закони й правила, зумовлені природою масового спілкування. А ці вовчі закони й правила, як в зоні особливого режиму, свої Частина перша 129