70 Частина перша

вже неможлива. У тому ж “Философском словаре” в статті “масова комуні-кація” читаємо, що основним завданням ЗМК у соціалістичному суспільстві є “сприяння всебічному й повному розвитку особистості, формування її ак-тивної життєвої позиції, поширення наукового світогляду”. Ну чим не демо-кратична ідея вільного вибору, коли людині сприяють, надають можливість розвиватися так, як вона хоче? І що ми маємо в результаті соціалістичного підходу до масової комунікації? Той самий “буржуазний” результат: масову свідомість, масову поведінку, масові цінності,— лише почасти різного змі-стового наповнення з різними ідолами поклоніння.

Отже, незважаючи навіть на той факт, що висловлювання на кшталт “ре-волюційні маси”, “народні маси”, “виховання мас” і т. п. були популярними у мові класиків і послідовників марксизму-ленінізму, саме вживання поняття “маси” залишалося невизначеним і непопулярним у вітчизняній науці як термін через його обтяженість конотацією “буржуазності”.

Визначення маси можна знайти у різних виданнях, присвячених переваж-но психології мас та соціології аудиторії. Російський учений-політолог Д. В. Ольшанський пропонує огляд теорій мас (Ольшанский Д. В. Психология масс. СПб, 2001. С. 14—17). Термін “маси”, за спостереженнями цього вче-ного, вперше було вжито у контексті аристократичної критики соціальних змін XVII—XIX століть у суспільствознавстві. Цей термін вперше зійшов з уст англійця Е. Берка і француза Ж. Де Местра. Першим визнаним теоре-тиком мас став Г. Ле Бон (1896). Масу він розглядав на прикладі натовпу як психологічний феномен, що з’являвся в результаті безпосередньої взаємо-дії індивідів, незалежно від їхньої національності, соціального статусу, про-фесії, навіть причини, що викликала утворення натовпу. Головне, що в на-товпі утворюється соціально-психологічна єдність маси — “душа на-товпу”.

“Вона просякає певними загальними почуттями, взаємонавіюван-ня дає їй значне нарощення енергії, в натовпі никне, щезає свідо-ма особистість” (Там само. С. 14).

Але модель маси як лише натовпу давно вже не існує. В науці натовп розглядається у вигляді одного із видів маси. Помічено такі її тенденції, як атомізація (відносно самостійне і незалежне існування членів маси), не-комунікабельність, відчуженість між людьми, що становлять масу. Згодом базовою моделлю маси став не стільки натовп, як публіка:

“...метушливого учасника збіснілого натовпу замінив глядач, який комфортно влаштувався у своєму кріслі” (Там само).

Ще Г. Тард (1901) вимагав розрізняти натовп і публіку як два види ма-си, що відрізняються один від одного деякими зовнішніми характери-стиками, але мають спільні психологічні механізми. У натовпі люди фі-

зично з’єднані, у публіці переважно розсіяні, натовп більш активний і нетер-пимий, публіка більш лояльна і пасивна.

Публіка за певних умов завжди має шанс стати натовпом, її можна роз-глядати і як потенційний натовп і як прообраз справжньої активної згуртова-ної маси. Публіка, окрім того, може кваліфікуватися і як початковий стан зрілої маси, як проміжний етап її формування.

Серед багатьох визначень маси через усю історію цього питання просте-жується загальна думка, висловлена російським ученим кінця епохи соціалі-зму Г. К. Ашиним:

“У кожному випадку звертало на себе увагу виникнення певної психічної спільноти, яка змушує людей вести себе інакше, ніж вони діяли б ізольовано, і часто примітивізує їхню поведінку (виділення наше.— В. Р.)” (Ашин Г. К. “Массы” теории // Совре-менная западная социология: словарь.— М.: Политиздат, 1990).

Таке розуміння маси виникло під упливом соціальної психології, звідки цей термін було взято, та емпіричними спостереженнями за ситуативно ви-никлими множинами людей і стихійними формами їхньої поведінки.

“Стихійні — значить, неструктуровані, незакріплені, неформалі-зовані. Головна особливість “маси” — тимчасовість її існування. “Маса” завжди функціональна, а не морфологічна; динамічна, а не статична. Насамкінець, маса виникає і функціонує на основі власних внутрішніх, психологічних, а не зовнішніх (соціологічних, філософських і т. п.) закономірностей, хоч у ролі передумов її ви-никнення всі вони безумовно можуть бути. Ось чому зовсім неко-ректно обговорювати “маси” і масові явища в одному ряду з яви-щами іншого роду — структурованими, закріпленими, формалі-зованими, не стихійними.

Справді, на відміну від соціальних груп, великих і малих, зав-жди якось організованих і структурованих, маси — це прин-ципово неорганізовані і неструктуровані суб’єкти суспільного життя (виділення наше.— В. Р.)” (Ольшанский Д. В. Психоло-гия масс. СПб, 2001. С. 18—19).

Стрижневим елементом маси є її свідомість. Разом з масовими настроями та різними ірраціональними формами масової, стихійної поведінки вона ви-значає сутність маси — її психологію, яка й відрізняє маси від інших соці-альних суб’єктів. На думку Д. В. Ольшанського, масова свідомість починає виконувати за певних обставин — фізичних (стихійні лиха), соціальних (сус-пільні катаклізми), політичних (війни, перевороти) — провідну роль у сус-пільстві, що сигналізує про наявність активної маси та зменшення впливу класичних груп, до яких вони належать. Маси як носій масової свідомості, за визначенням Б. Грушина (1987),— це Частина перша 71