Класифікація звуків української мови

Усі звуки нашої мови поділяються на голосні та приголосні.

Голосних звуків в українській мові шість: а, о, у, е, й, і. Це звуки, при творенні яких видихуваний струмінь повітря, що несе голос, у ротовій порожнині не натрапляє на перепони. Звуки а, о, у належать до голосних заднього ряду; і, й, е - до голосних переднього ряду. Звуки о та у називають лабіалізованими, усі інші - нелабіалізовані.

18.Охарактерезуйте засоби милозвучності укр. Мови, чергування і -й

І – Й не чергуються:

1) при зіставленні понять: сучасне і минуле, добро і зло, батьки і діти;

2) перед словом, що починається звуком й із будь-яким наступним голосним:пшениця і ячмінь, Марія і Йосип, каша і юшка.

Загальновизнано, що українська мова належить до наймилозвучніших мов світу. Ця її якість забезпечується передусім особливостями звукового складу, наголошування слів, наявністю фонетичних варіантів багатьох мовних одиниць, що дає змогу уникнути небажаних збігів голосних і особливо приголосних звуків. Найважливіші з цих особливостей:

Майже всі голосні (крім ненаголошених [е] , [и]) та приголосні звуки вимовляються виразно: голосні не редукуються, тобто не скорочуються у вимові (розум — морозом, терплячі — терплячи); дзвінкі приголосні в кінці складів і слів не оглушуються (гриб — грип, казка — каска).

У багатьох словах є або повна відповідність голосних і приголосних звуків, або ж незначна перевага приголосних, і це забезпечує плавність висловлювань: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні, Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині (Шевченко).

Різниця у вимові наголошених і ненаголошених складів невелика, і це не тільки надає звучанню м'якості, але й дозволяє в поетичних творах застосувати варіанти наголошування:

^ Чорні очка як терен, як терен, як терен... (Народна творчість).

Два кольори мої, два кольори... (Павличко).

Вільний наголос у словах української мови забезпечує різноманітність римування в поетичних творах, оптимальне використання рим чоловічих, жіночих, дактилічних:

^ Щоб жить — ні в кого права не питаюсь, Щоб жить — я всі кайдани розірву (Тичина).

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки... Боже, чи довго тягти? (Грабовський).

Фонетичні варіанти префіксів від- — віді- (віддати — відібрати), од- — від- (одвіку — відтоді), з-, зі-, с- (зробити, зібрати, спитати), прийменників з, із, зі (знайомі з Америки, гість із Грузії, поїзд зі Страсбурга), над — наді (над ними, наді мною), часток же — ж, би. — б (була ж — був же, пішла б — пішов би), чергування і — й, у — в у префіксах, службових та самостійних частинах мови (ліс і поле, моря й озера; він іде — вона йде; хтось узяв — люди взяли; вода в озері — журавель у небі), паралельні форми закінчень -їм — -ому у прикметниках, порядкових числівниках, займенниках, дієприкметниках (на безлюднім острові — у далекому плаванні) дозволяють ужити ті засоби, що гармоніюють зі звуковим складом інших слів.

Звукові збіги слова і частини іншого слова створюють своєрідне враження відлуння: ^ Буду я навчатись мови золотої... в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою (Малишко).

Завдяки вільному порядку слів можна створювати поетичні рядки з паралельним (як у попередньому прикладі), симетричним або контрастним розташуванням членів речення (наприклад, означень і означуваних іменників): Я обізвуся до них Шелестом тихим вербової гілки. Голосом ніжним тонкої сопілки, Смутними росами з вітів моїх (Леся Українка).

19.