Філософія 1

Філософія 1

\\

Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

– уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

– персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, "оживлялися" з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, "задобрити", принести жертву тощо;

– міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

– міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

– людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". "Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

– поділ світу на поцейбічний ("земний") і потойбічний ("небесний");

– віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

– наявність культу – системи усталених ритуалів, догматів;

– поклоніння Богові як вищій істоті.

\\

2. Філософія як світогляд

Філософію часто визначають як вищий тип світогляду. І це цілком зрозуміло, тому що для того, щоб відповісти на питання, що таке філософія, слід з’ясувати питання про виникнення, або витоки філософії. Відповідь на це питання доцільно починати з визначення поняття світогляду.

Передусім, світогляд - це сукупність поглядів, принципів, оцінок, які визначають цілісне уявлення людини про світ, її місце в ньому, розуміння та оцінку людиною сенсу свого життя та діяльності; це сукупність узагальнених наукових, філософських, соціально-політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних орієнтацій, переконань, ідеалів. Світогляд виступає як результат духовного опанування світу; він виникає стихійно, спонтанно, об’єктивно в процесі практичної діяльності людини, з моменту її формування. Внаслідок тривалого усвідомлення зв’язку між людиною та світом зароджується світоглядна потреба, а з нею первісний світогляд. Рівень узагальнення первісної свідомості був невисоким, переважала емоційно-психологічна сфера світогляду, тобто світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання.

І для людства взагалі, і для окремої людини характерне прагнення визначити, що таке світ, яким він є і яким він повинен бути. Спочатку таке уявлення про світ було виражене більше відчуттями, ніж раціональним мисленням. Відбувалась фіксація взаємозв’язку процесів та явищ, їх тотожність та різниця між ними. І тільки тоді, коли з’являється понятійний рівень осягнення світу, формується світогляд, здатний розкрити закономірності й сутність явищ та процесів. Світогляд набуває характеру раціонального, теоретичного світорозуміння. Саме його і репрезентує філософія.

Світогляд представляє собою певну духовну цілісність, його складовими є різні вияви людського духу, поєднані єдиним смислом. Це різного типу знання, переконання, ціннісні орієнтації, переживання, норми, а також похідні від них уподобання, імперативи поведінки тощо. Світогляд, однак, не варто зводити до всіх поглядів та уявлень про світ – це лише їх максимальне узагальнення.

Системоутворюючим смислом світогляду є переконання, за допомогою яких знання різного типу не просто фіксуються людиною, але приймаються як свої власні, набуваючи при цьому відповідного емоційного забарвлення, оволодівають нею, стають імперативами її діяльності. Переконання – це ті знання, котрі людина вважає за необхідне обов’язково втілювати у життя.

Світогляд абсолютної більшості людей в усі епохи базувався на здоровому глузді та на повсякденному досвіді, це була своєрідна форма існування “життєвої філософії”. Такий світогляд був обмеженим, нерідко виявлявся беззахисним перед помилками, характеризувався низьким рівнем систематизації, далеко не кожний носій такого світогляду був здатний до напружених духовних пошуків, свідомих зусиль по утвердженню життєвих смислів.

В історичному вимірі філософія – більш пізній тип світогляду, який виникає після міфу та релігії; тобто міфологічний та релігійний світогляд слід розглядати як передумови виникнення філософії.

Формування та розвиток філософії відбувались і під впливом релігії, в якій є дуже багато спільного з міфологією. І, в першу чергу, це орієнтація на ірраціональний спосіб пояснення світу

Як відомо, філософія виникає майже одночасно в VI–V ст. до н.е. в трьох цивілізованих центрах тогочасного світу – Індії, Китаї, Греції. Її появі передували докорінні зміни у формах господарювання людини (перехід від господарства, яке привласнювало, до виробництва), що в підсумку дало небувалий досі приріст додаткового продукту. Підвищення економічної самостійності окремих індивідів, усвідомлення ними своїх власних інтересів, своєї нетотожності з колективом спонукало їх до пошуку якісно нового типу світогляду, формування нової життєвої позиції, котра допомогла б людині вирватись з родоплемінних уз. Таким новим типом світогляду й стає філософія, котра базувалась на засадах, абсолютно протилежних як міфу, так і релігії, а саме – на зміну ірраціональній міфологічній картині світу філософія пропонує раціональну, котру створює вже сама людина, покладаючись на власний досвід духовно-практичного освоєння світу. Якщо міфологія всіляко урівнювала індивіда з колективом, то філософія допомагала йому подолати свою залежність від роду, відкривала шлях до його самовдосконалення. Через філософію людина повірила в себе, а не в міфічних богів.

Зазначимо, що, незважаючи на досить різноманітні та багато в чому суперечливі думки з проблеми виникнення філософії та її співвідношення зі світоглядом, найбільш переконливою, на нашу думку, є точка зору, яка зводиться до ствердження, що філософія є системою основоположних аргументованих ідей щодо загальних питань буття в складі світогляду. Саме філософія, спираючись на знання та розум, висунула на перший план інтелектуальні аспекти світогляду. Специфічною ж ознакою формування інтелектуальних аспектів світогляду був перехід від образного мислення до понятійно-логічних абстракцій. Тому і процес виникнення філософії слід розглядати як тривалий процес вирішення суперечності між старим, міфологічним світоглядом і новим мисленням, яке зароджувалось в рамках спеціального знання елементарних наук, пов’язаних із практикою та реальним життєвим процесом людей.

\\

Філософія виступає як знання, максимальною мірою позбавлене чуттєвої конкретності, вона є знання загального. Власне, саме це зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука, адже остання також відображає світ у загальних поняттях. Ще однією спільною рисою філософії та науки є те, що обидві прагнуть теоретично обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Нарешті, і філософія, і наука принципово відрізняються від релігії. Пізнати світ, людину, Бога, відношення між ними – цього прагне й релігія. Проте релігія за своїм характером спирається передовсім на віру, інтуітивно-іраціональне пізнання, почуття людей. На противагу цьому філософія і наука звертаються до суворої логіки раціонального сприйняття світу, намагаються тлумачити буття за допомогою розуму, доводити й обґрунтовувати свої тези за допомогою емпіричних доказів. Проте, попри всю близькість науки і філософії, вони є різними, або навіть альтернативними формами суспільної свідомості. Тому намагання зацікавлених сил ототожнити їх загрожує трагічними наслідками не тільки для долі науки чи філософії, а й для цілого суспільства.

Певна схожість науки і філософії пов’язана передусім з теоретичної формою їх змісту. Ця схожість виявляється також у націленості обидвох гілок людського осягання світу на пізнання загального, що включає у свій зміст не просто суму наявного одиничного, але й містить у собі все багатство можливих проявів одиничного. Загальне містить у собі не тільки те, що дійсно було, а й те, що могло б бути; не тільки те, що дійсно є, а й усе те, що може бути; не тільки те, що буде, але й те, що може бути. З цією схожістю філософії і науки пов’язана і їхня розбіжність – принципово різна орієнтованість на це загальне. «Наука «схоплює» загальне як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок – і в цьому плані наука репрезентує, так би мовити, «незацікавлене», «байдуже» знання. Що ж до філософії, то вона обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль, пізнає загальне не просто як єдність дійсного та можливого, але й як бажане (чи небажане), не тільки суще, але й належне.

Отже, на відміну від науки, філософія завжди є знання «зацікавлене», «небайдуже», тобто – світоглядне». Показово, що вже мислителі давнини усвідомлювали відмінність між філософією та наукою. В античності цій відмінності відповідала розокремленність понять «софія» (мудрість) та «епістеме» (знання). На початку своєї історії філософія як сукупність знань про світ містила елементи природознавчих наук, які згодом поступово відгалужувалися. В міру свого кількісного зростання ці елементи «звільнялися» від світоглядно-оціночних моментів, перестаючи бути філософією і стаючи водночас наукою.

Відмінність між наукою та філософією можна порівняти з відмінністю між об’єктом і суб’єктом. Наукове пізнання абстрагується від самого відношення суб’єкта до об’єкту прагне набути інформації про об’єкт сам собі – про природу (фізика, хімія, геологія та ін.), суспільство (історія, соціологія, політологія та ін.), людину (антропологія, психологія та ін.). Щодо філософії, то її предметом є реальність, розглядувана під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення.

Між наукою та філософією не можна ставити знак рівності, але між ними немає і непрохідної перешкоди. Таким чином, виявляється, що визначальними особливостями філософії, що відрізняють її від науки, є, по-перше, її власний предмет дослідження, а по-друге, специфічні форми і методи, за допомогою яких філософія здійснює пізнання.

\\

Основні розділи філософії

Можливостей співвідношення зі світом у людини багато і тому всередині філософського знання виявляють кілька розділів. Кожен розділ – це погляд на певний ракурс взаємодії світу і людини.

Перший, мабуть, основний розділ філософського знання – це онтологія, або теорія буття.

Онтологічні проблеми – це проблеми об’єктивного буття дійсності:

матеріальної;

духовної;

соціальної;

інтелектуальної.

Того непорушного фундаменту, на якому надбудовується повсякденна реальність, дана нам через органи чуття.

Другий найважливіший розділ філософії – теорія свідомості і теорія пізнання – гносеологія.

Вже в античних авторів ми знаходимо складні міркування про те, яким же чином людина отримує враження про зовнішній світ, правдиві вони чи хибні, чи можна взагалі пізнати істину.

Гносеологія тісно пов’язана з онтологією. Якщо для давньоіндійської ведичної філософії світ влаштований так, що в ньому панує ілюзія (майя), то, природно, вчений ніколи не пізнає світ, він завжди буде кружляти в колії ілюзорних уявлень. Істина доступна тільки тим, хто займається йогою, і може «входити» у світ ілюзій.

Однак інші філософи, наприклад, німецький філософ Гегель (1770-1831) вважав, що розум – це справжня сутність буття. Всі речі в собі розумні, логіка – їх справжня природа, і якщо ми будемо наполегливо розвивати своє теоретичне мислення, то неодмінно подружимося з істиною. Як бачите, таке розуміння буття робило Гегеля оптимістом у питаннях пізнання.

Теорія свідомості – набагато більш юне придбання людства, ніж гносеологія. Вона розглядає свідомість як особливу дійсність, що володіє іншими законами, ніж природна реальність.

Третій суттєвий напрямок філософської думки можна назвати аксіологія і екзистенційні проблеми.

Слово «екзистенція» «існування». Йдеться про проблеми нашого повсякденного існування, буденне життя. Це проблеми людського розуміння і нерозуміння, самотності, страху, любові. Тому можна стверджувати, що всі проблеми пов’язані з людським існуванням можна і потрібно розглядати в аксіологічному (ціннісному) аспекті.

Четверта гілка древа філософського знання, органічно переплітається з тим, про що вже було сказано, це філософська антропологія і теорія культури.

Антропологія – це прагнення з’ясувати місце людини у світі, встановити її особливу якість, що відрізняє її від тварин, виявити родову сутність людини. «Хто ми, куди ми йдемо, яке наше призначення у Всесвіті?» – ось питання, що займають уми філософських антропологів. І з цими питаннями ув’язана тема культури.

Філософське розуміння культури передбачає, принаймні, два сенсу. Перший – оцінний (культурний – некультурний), другий – проблеми культур різних народів. Культурологія як філософська дисципліна, вивчає питання виникнення, становлення, розвитку та виявлення закономірностей існування культури в усіх її проявах, її структурну організацію елітарної і масової культури та інші.

Важливе значення набула в сучасному світі методологія, як, самостійний розділ філософського вчення про світ, пов’язаний з філософією науки. Якщо гносеологія стурбована тим, чи можна пізнати світ, то методологія, як вчення про метод пізнання безпосередньо звернена до того, що треба робити, щоб пізнавати добре і правильно. Тобто, вона розробляє найбільш успішні способи мислення, щоб учений йшов вперед, не блукав у темряві.

Філософія науки розглядає роль науки і науковців в сучасному світі. Для філософа наука є одним із способів отримання знання про світ. Тому наука, її можливості і ціннісний потенціал, безсумнівно, повинні бути вивчені і осмислені.

Крупним розділом філософії виступає соціальна філософія та філософія історії. Соціальна філософія розглядає внутрішню організацію суспільства, його співвідношення з природою, взаємини між соціальними групами, становище і роль особистості в конкретному соціальному організмі.

Філософія історії звертає увагу дослідників на проблему:

рухомих сил історії;

її джерел;

цілей;

початку і кінця.

Наступний кут зору філософії на світ – філософія релігії. Релігія теж прагне відповісти на питання:

«у чому сенс життя?»;

«як влаштований світ?».

Але її відповіді заздалегідь визначені Святим письмом і релігійними догмами. Однак, релігія не зводиться тільки до культу і обрядовості. Вона має ідейну, власне світоглядну сторону, навколо якої і розгортаються філософські дебати. Над коментарями Священного писання сторіччями б’ються блискучі уми, витлумачуючи кожну фразу. Черговий вік приносить новий погляд, нове тлумачення, спростування колишніх позицій.

Історія філософії – перший розділ філософського знання, який показує бажаючим осягнути філософію її минуле.

Історія філософії показує нам динаміку осягнення світу людиною, виділяє її основні етапи, їх специфічні риси. Вивчаючи історію філософії, ми проходимо весь шлях, по якому вже пройшло людство в пошуках відповіді на питання, поставлені самим людським існуванням і прагненням осягнути навколишню дійсність.

Два останніх (звичайно ж, за ступенем перерахування, а не за значимістю!) значних розділів філософії – це етика і естетика.

Етика – філософська теорія моральності, яка вивчає людські звичаї і як вони співвідносяться з уявленням про належне. Етику цікавить, звідки береться переконання, що ми повинні бути добрими, вона з’ясовує, що таке:

обов’язок;

совість;

вина;

чому відповідальність – неодмінний супутник волі.

Вивчення етики допомагає людині краще розібратися в самому собі і в своїх відносинах з іншими людьми.

І, нарешті, естетика – це теорія прекрасного.

Естетика аналізує прекрасне і в житті, і в мистецтві, задається питанням, де мешкає краса, у світі самому або ж у нашій свідомості, прагне з’ясувати внутрішні закони естетичного.

Потрібно зауважити, що багато гуманітарних та природничіх наук пов’язані з філософією, переплітаються з нею. Але це відбувається там, де ці наукові дисципліни піднімаються над конкретним матеріалом і роблять узагальнення високої сили, що охоплюють «людину взагалі», «світ взагалі» у їх взаємодії і взаємопроникненні.

\\

\\

Світоглядна функція

Вона полягає в тому, що філософія виступає як система теоретично обгрунтованих поглядів на світ і його явища, їх властивості і відносини. Ці її погляди в тій чи іншій мірі визначають спрямованість діяльності людей відповідно до їх уявленнями про світ, про оточуюче їх дійсності. Вся справа в характері філософії. Адже як наукова, так і релігійна філософія виступають як теоретично обгрунтовані погляди на світ. Однак наукова філософія спирається на наукові досягнення в різні епохи, а релігійна - на релігійну віру і часом дуже жорстко критикує науку. Відповідно з тим чи іншим баченням світу виробляються різні світоглядні установки діяльності та поведінки людей. Буває, що філософські світоглядні установки вступають в протиріччя з вмістом практичної діяльності людей. Наприклад, багато вчених добивалися великих успіхів у дослідженні природи, але при цьому дотримувалися ідеалістичних поглядів на світ, заявляли, що явища світу являють собою комплекс відчуттів людини, за межами якого ніякого об'єктивного світу не існує. Серед них були і такі вчені, що оголошували себе ідеалістами, а до своїх дій, спрямованим на дослідження природи, ставилися як матеріалісти. Їх називають стихійними матеріалістами, філософськи несвідомо відносяться до світу як до об'єктивної реальності.

Пізнавальна функція

Ця функція властива філософії з моменту зародження. Адже вона виникла під впливом потреб людей пізнати навколишній їхній світ, його властивості та закони розвитку. На будь-якій стадії свого існування філософія в особі своїх кращих представників вирішувала цю задачу і йшла від одних досягнень до інших. Вона розвивалася від геніальних припущень стародавніх філософів до створення досконалих філософських систем, в яких плідно проявляла себе творча філософська думка. Багато філософів були видатними вченими в галузi природознавства і соціальних наук.

Методологічна функція

Про неї, по суті справи, сказано в попередньому параграфі даної глави. Тут додамо лише те, що, будучи методологією пізнання явищ дійсності і виконуючи завдання розробки методів її пізнання, філософія відіграє значну роль у розвитку різного роду наук. Вчені використовують методологічні установки філософії в розробці шляхів і методів своїх досліджень.

Ціннісно-орієнтована функція

Ця функція філософії, яку називають ще аксиологической, полягає в тому, що, будучи системою теоретичних поглядів на світ, філософія визначає вибіркове ставлення до його явищам, тобто характеризує їх значення для пізнає суб'єкта і інших людей, а також для суспільства і навіть людства. Іншими словами, характеризується соціальна цінність цих явищ, тобто їх значення для життя і діяльності людей. Розкриваючи соціальну цінність явищ, філософія стимулює появу у людей певних ціннісних орієнтацій. А це сприяє більш адекватної пристосувальної та творчої людської діяльності.

Мотиваційно-спонукальна функція

Вона полягає в тому, що, граючи важливу роль у формуванні у людей певного світогляду і ціннісних орієнтацій, філософія сприяє розвитку у них активного ставлення до світу, їх прагненню до суспільно корисної діяльності і досягненню гідного місця в суспільстві. При цьому філософія сприяє формуванню у людини відповідних інтересів, цілей та ідеалів, що визначають мотиви його діяльності та поведінки.

Оцінюючи зміст філософії, у тому числі узагальнено виражене в її функціях, можна уявити її можливості та значення у розвитку духовного світу особистості, її активної життєвої позиції, самостійності у виборі свого життєвого шляху, а також її відповідальності перед іншими людьми і суспільством за все, що вона робить.