133.Конституційна модернізація і реформа - органічна частина й основа політичного та правового реформування в країні.

Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України закріпила політико-правові засади конституційного ладу суверенної України і позитивно вплинула на розвиток української державності.

Однак із часом виникла потреба в удосконаленні Основного Закону України, зумовлена, зокрема, розвитком суспільних відносин у державі. Рекомендації з питань вдосконалення Конституції України неодноразово висловлювались Парламентською Асамблеєю Ради Європи та Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанська Комісія).

Нині необхідність оновлення Конституції України здебільшого сприймається політичними силами та суспільством в Україні. Водночас убачається важливим, щоб таке оновлення було системним і враховувало  практичний досвід реалізації положень Основного Закону України та досягнення і тенденції сучасного європейського конституціоналізму.

Отже, наразі є актуальними розроблення науково-обґрунтованої Концепції внесення змін до Конституції України та підготовка на її основі законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України.

Як свідчить світовий досвід, конституційна асамблея як політично незаангажована і професійна, представницька інституція є однією з ефективних демократичних організаційних форм забезпечення суспільної підтримки та сприйняття пропозицій щодо конституційних змін, досягнення політичної злагоди у суспільстві і державі з цих питань.

Виходячи з цього, Президентом України було підтримано ініціативу щодо створення Конституційної Асамблеї для підготовки змін до Конституції України, а Науково-експертною групою з підготовки Конституційної Асамблеї (далі – Науково-експертна група) запропоновано засади її формування та організації діяльності.

Напрацювання Науково-експертної групи покладені в основу Концепції.

1.2. Концепція грунтується на тому, що зміни до Конституції України мають вноситися відповідно до розділу ХІІІ Конституції України.

1.3. Концепція є основою для формування Конституційної Асамблеї, затвердження Положення про Конституційну Асамблею, прийняття інших актів, пов'язаних з її діяльністю.

Варто відзначити, що у сучасній Україні особливою непослідовністю характеризувались конституційні положення, щодо організації державної влади. Фактично до 2010 року не було створено належних умов для постійного і конструктивного діалогу, співпраці між гілками державної влади і, як наслідок, між державою та суспільством. Йдеться про оптимальне реформування не лише державних інституцій,  а й про трансформацію політичної системи, створення дієвого механізму стримувань і противаг та відповідного їх закріплення в Конституції України. Мова йде про вдосконалення механізму функціонування державної влади, доцільний перерозподіл повноважень між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів, зменшення концентрації влади в одному центрі, забезпечення ефективнішої співпраці законодавчої та виконавчої гілок влади та їх взаємної відповідальності за здійснення державної політики. Фактично це означає досягнення оптимального розподілу владних повноважень структурами державного механізму, інституціонального поділу влади на автономні гілки, що забезпечить стримування та противаги, створення ефективного механізму запобіжників проти виокремлення окремого органу як домінуючого.