25. Поняття громадянського суспільства. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства.

Громадянське суспільство – це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів для забезпечення життєдіяльності соціальної і доховної сфер та передача їх від покоління до покоління.. це коло суспільних відносин в які не може втручатися держава. Орзіх дав таке поняття, що це асоціація людей які є вільними,мають невідчужуванні права і є рівноправними з іншими членами асоціації. Це поза державні громадські обєднання людей за соц., реліг належністю, політичними економічними та іншими інтересами. Структура: Складові елементи громадянського суспільства в літературі імену.ться як інститути. Більшість наук до інститутів відносять: сімя, система освіти, церква, наука, асоціації за допомогою яких задовольняється економічні, політичні,Ю соціальні, культурні інтереси. Громадянське суспільства складається- з громадян, громадськості – соціально активні громадяни, інститути громадянського суспільства-організації форми діяльності громадськості. Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п'яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної. Принципи самоорганізації громадянського суспільства: незалежності, демократизму, політичного і економічного плюралізму, принцип економічної, мовної багатоманітності, соціальної справедливості. Громадяни можуть об’єднуватися в політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.ЇХ программа і мета створення не може суперечити КУ, і укр. Законодавству.

26. Взаємодія держави і суспільства. Особистість і громадянське суспільство.

Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство - це не тільки школа і церква, а й громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія тощо, з якими може впоратися лише держава. Зрештою, сам сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою. Водночас держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до панування над суспільством. Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. У розумінні ролі держави в суспільстві є дві крайні позиції - анархізм та етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм, навпаки, всіляко перебільшує роль держави в житті суспільства. Етатизм (від франц. etat - держава) - це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Теоретично етатизм обґрунтовує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності. Формою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів - демократичний, авторитарний і тоталітарний - є різними способами цієї взаємодії. Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держави проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадянське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. первинні форми взаємодії особи і громадянського суспільства реалізуються у індивідуалістському і суспільно-колективістському напрямках. Показано, що індивідуалістський напрямок ґрунтується на тезі наявності у ізольованих індивідів природного права на необмежену свободу, завдяки якому вони прагнуть до цілераціональної поведінки, що спричинює виникнення державної влади, яка створює умови для формування і наступного функціонування громадянських колективностей. Другий, суспільно-колективістський напрямок зводиться до того, що з моменту свого виникнення кожна людина є включеною у суспільство, вона – продукт соціалізації, а отже, несвідомо несе на собі відбиток культури і суспільних відноси. Доведено, що у цьому контексті громадянське суспільство треба розглядати як об’єднання вільних людей, котрі формують законодавчу владу і через неї за допомогою моралі і релігії впливають на державу з метою захисту власного життя, свободи і майна; вобода особистості є головною передумовою виникнення громадянського суспільства і реалізується у формах цілераціональної «свободи від»