6. Загальні положення спадкового права України

Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків помер­лого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування становить універсальну правонаступність.

Майно, яке переходить в порядку спадкування, називається спадщиною. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які відповідно до чинного за­конодавства можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном. У більшості випадків спадщина складається з права приватної власності померлого громадянина на різне майно.

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки помер­лого.

Не переходять у спадщину ті права та обов'язки, що нерозрив­но пов'язані з особою спадкодавця.

Спадкодавець — фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб.

Спадкоємці — особи, які набувають право на спадщину, тобто фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після від­криття спадщини. Спадкоємцями можуть виступати юридичні осо­би і держава.

Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце проживан­ня спадкодавця, а якщо воно невідоме — місце знаходження неру­хомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місце знаходження рухомого майна.

При спадкуванні має місце два види визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна:

- спадкування за законом;

- спадкування за заповітом.

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у поряд­ку черги.

- перша черга: діти (в тому числі й усинов­лені), дружина (чоловік), батьки (в тому числі усиновителі), а та­кож дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.

- друга черга належать брати, сестри, дід, баба померлого.

- третя черга право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

- четверта — особи, які проживали зі спад­кодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спад­щини.

п'ята черга спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближ­чого ступеня споріднення усувають від права спадкування роди­чів подальшого ступеня споріднення. До спадкоємців п'ятої черги належать також утриманці померлого (тобто непрацездатні і не­повнолітні особи), які не були членами його сім'ї, але протягом п'яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існу­вання.

Спадкоємці, які протягом року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обста­новки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випа­док її смерті.

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі і нотаріаль­но посвідчений.

Обов’язкові спадкоємці — це визначені законом особи, які неза­лежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну час­тку спадщини.

До обов'язкових спадкоємців належать: неповнолітні або неп­рацездатні діти померлого (у тому числі й усиновлені); непрацез­датне подружжя; непрацездатні батьки (у тому числі й усинови­телі).

Розмір обов’язкової частки становить половину частки, яка б на­лежала особі за заповітом. Обов'язкова час­тка спадщини не обтяжується боргами спадкодавця.

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова правоздатність не залежить від віку, статі, національності, грома­дянства.

Прийняття спадщини — це засвідчення згоди спадкоємця всту­пити у всі відносини спадкодавця, які становлять у сукупності спадщину.

Спадщина вважається прийнятою, якщо протягом шести міся­ців, починаючи із часу відкриття спадщини: .

• спадкоємець подасть заяву про прийняття спадщини у нота­ріальну контору за місцем відкриття спадщини;

• спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем, не заявив про відмову від спадщини, тобто фактично вступив в управ­ління чи володіння спадковим майном.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, вста­новленого для прийняття спадщини.

Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною.