49. Масовий туристичний рух в Укр. У 2 пол. Хх ст

Друга світова війна й подальша діяльність країн щодо ліквідації її наслідків призупинили розвиток туризму майже на 10 років. Але чим далі, тим більше туризм стає масовим. Уже наприкінці 1940-х років було досягнуто його довоєнного рівня. В цей період туристичні обміни та подорожі поширюються в США та Канаді, Мексиці, Панамі й на Кубі. Починаючи з 1948 p., були дозволені подорожі до Японії.

За умов зростання психологічного навантаження, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм діє як ефективний засіб рекреації. З елементу розкоші він перетворюється на потребу широких верств населення

На теренах СРСР до 1969 р. активно розвивається туристично-екскурсійний рух. На базі профспілкових структур великих виробничих і управлінських організацій створюються відділи туристично-екскурсійного обслуговування. їхнім завданням було забезпечення відпочинку та культурного розвитку робітників і службовців. У 1962 р. організується профспілковий туризм та формується система рад з туризму, які суттєво розширили масштаби туристично-екскурсійного обслуговування в країні. Утворюється Центральна рада з туризму і екскурсій (ЦРТіЕ) при ВЦРПС. Основними принципами роботи ЦРТіЕ і рад з туризму на місцях стали колегіальність у прийнятті рішень щодо розвитку туризму і залучення громадського активу до вирішення проблеми доступності туризму для робітників і колгоспників. У 1964 р. з'явилося Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР.

Кінець 1970-х років характеризувався значним піднесенням у розвитку туристичної сфери. За 30 років кількість його міжнародних учасників зросла в 11 разів. У зв'язку з цим заговорили про початок глобалізації туризму. Система управління туризмом активно працювала у кожному куточку світу, однак рівень його розвитку був неоднаковий: найбільші обсяги міжнародного туристичного обміну були у країнах Близького Сходу і Східної Азії, тоді як у Європі, Африці і Латинській Америці він залишався на середньому рівні.

Соціальний аспект розвитку міжнародного туризму у 1980-ті роки характеризується доступністю туризму для середніх верств суспільства. Навіть люди з невеликим рівнем доходів могли дозволити собі туристичну подорож. Саме в цей період почала формуватися тенденція до зміни структури туристичного попиту. Цей ринок став більш містким і почав розвиватися більш динамічно і різноманітно. У його структурі чітко виокремилися три основні сегменти: молодіжний туризм, туризм дорослих і туризм для людей похилого віку ("туризм третього віку").

51. Готельна справа у 2 пол. 19 – поч.. 20ст

В зошиті

52. Розвиток санаторно-курортних закладів в Україні

Система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення. Тому в період розвитку масового туризму в країні (60-80-ті роки ХХ ст.) курорти, особливо кліматичні, заповнювались неорганізованими відпочиваючими, які користувались переважно приватним житлом. Така традиція масової рекреації сформувала в основних курортно-рекреаційних зонах достатньо розвинений ринок пропозиції послуг розміщення на основі приватного житла.

За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного та місцевого значення. Нині в Україні дії 45 курортів загальнодержавного та міжнародного і 13 курортів місцевого значення.

Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. Недоліки санаторно-курортної справи, які заважають у просуванні на ринок національної санаторно-курортної пропозиції, полягають перш за все у застарілій матеріально-технічній базі, яка не відповідає вимогам часу, недостатності фінансування державних закладів та низькій конкурентоспроможності госпрозрахункових підприємств. Наслідком такої ситуації є збитковість більш ніж половини санаторно-курортних закладів. Вади перебудовчого процесу, скорочення кількості підприємств та персоналу, все зростаюча вартість послуг при низькій якості обслуговування обумовили скорочення попиту та зменшення завантаженості підприємств. Завантаженість санаторно-курортних закладів становить близько 40% (2003р.).

Розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації.