1. У пересипних печах вапно забруднюється золою палива.

При використанні довгополуменевого палива застосовують печі з винесеними топками. Топки бувають двох видів: повного згоряння і напівгазові. У топки повного згоряння паливо завантажується тонким шаром, воно повністю згоряє до СО , і продукти згоряння з температурою 1100 - 1300 °С надходять у шахтну піч. У таких печах витрата вугілля досягає 25% маси вапна. В напівгазових топках, внаслідок того, що паливо завантажується товстим шаром і подається недостатня кількість кисню, відбувається неповне згоряння. Напівгаз, тобто газ, що містить значну кількість горючих (Н  і СО) з температурою 800 - 1000 °С, спрямовують у піч через спеціальні впускники. Одночасно подають додаткову кількість повітря. Витрата палива становить 18 - 20% маси вапна.

У печах з винесеними топками вапно отримують чистіше, однак вони менш потужні й економічні, що обмежує їх застосування. Оскільки гази, що подаються, не можуть проникати в глибину більше ніж на 0,9 м, діаметр печей з винесеними топками обмежується - 1,8 м. Печі з винесеними топками виготовляють прямокутної видовженої форми або з кернами всередині для зменшення поперечного перерізу. Є печі з винесеними топками для випалювання дрібняку.

Застосовують також комбінований метод, при якому частину палива вводять у вигляді крупки з вапняком, а частину - спалюють у винесених топках. Функціонують також печі, в які паливо в порошкоподібному стані у суміші з повітрям вводять через спеціальні труби на кількох рівнях. У таких печах добувається м’яко випалене вапно, а зола легко відокремлюються від випаленого продукту.

У газові печі газ подають або в центр шахти печі, або на різні горизонти по висоті. Останній спосіб дає змогу підтримувати рівномір нішу температуру в зоні випалювання. Потужність таких печей до 200 т/добу, витрата палива - 14-20% маси вапна.Обертові печі дають змогу випалювати дрібні фракції, а також м’які породи і діставати м’яко випалене вапно. Довжина таких печей від 30 до 100м. Чим довша піч, тим менша питома витрата палива. Для поліпшення теплотехнічних показників обертових печей за ними встановлюють парові котли-утилізатори, оскільки температура відхідних газів досягає 700-800°С. Застосовують також підігрівники вапняку, і тоді матеріал надходить у піч з температурою 500 - 700 °С. Підігрівники бувають шахтні, циклонні й у вигляді конвеєрної гратки. Якщо витрата теплоти без додаткових пристроїв становить 25 - 30%, то в печах з підігрівниками вона знижується до 16-20%. Піч устаткована барабанними холодильниками для охолодження вапна, що виходить з неї. Потужність печей 200-500 т/добу. В подальшому впроваджуватимуться печі потужністю до 1000 т/добу.

Переваги обертових печей полягають у повній механізації та автоматизації процесів, а також у тому, що в них можна випалювати м’які породи і шлами, чого не можна зробити у шахтних печах, і використовувати будь-який вид палива. Основні техніко-економічні показники обертових печей наведено у табл.2.

Недоліком обертових печей порівняно з шахтними є підвищена витрата палива, запиленість відхідних газів, що вимагає встановлення пиловловлювачів, велика витрата металу на 1т потужності, підвищені капіталовкладення, значна витрата електроенергії. Шахтний прямоточно - проти точний підігрівач сировини конструкції ВНИИстром (рис.3)

Обертова піч являє собою стальний барабан, зварений з окремих частин і футерований всередині вогнетривом. Печі встановлюють під кутом 2-5° до горизонту.

Піч киплячого слою представляє собою вертикально встановлену футеровану циліндричну шахту, розділену по висоті решітками на зони (рис.4)

Промислові печі для випуску киплячого шару мають чотири зони для випуску вапна, дві зони підігріву сировини, зону випалу і зону охолодження вапна і спеціально збудований для цих печей футерований циклон ("гарячий циклон", в якому виділяється пил з підходящих газів зони випалу.

Керамічні решітки зони підігріву печі зібрані з шамотної цегли спеціальної конструкції.

В печах киплячого шару використовують тверде, рідке і газоподібне паливо. В нашій країні в печах для виробництва вапна приміняють газоподібне паливо, а також розроблені проекти печей, працюючих на мазуті.

Характерною особливістю температурного режиму печі киплячого шару є ступінчата зміна температури матеріалу по камерам, що забезпечує одночасне потрапляння в камеру випалу матеріалу з низькою температурою і вихід з неї газів з температурою, значно вищу ніж дисоціація СаСО . Це супроводжується збільшенням витрат теплоти на випал. Тому температуру у зоні випалу необхідно підтримувати ближче до температури дисоціації СаСО  (900-950°С).

Ще одною особливістю цих печей є наявність гарячого циклону, обумовлюючого втрати фізичної теплоти виносу вапна при температурі 900-950.

Печі киплячого шару обладнанні зовнішніми переточними пристроями, які збільшують витрати теплоти в навколишнє середовище (питома втрата теплоти на випал карбонатних порід в таких печах вище, ніж у печей шахтного типу).

Внаслідок рухомості (текучості) часток киплячий шар зберігає в зоні випалу визначений рівень, що залежить від величини перепаду тиску ожижаючого середовища в шарі. При додаванні в шар матеріалу з нього відповідно витікає така ж кількість матеріалу. Ця властивість киплячого шару дозволяє керувати процесом випалу та змінювати час перебування матеріалу в шарі.

Характер горіння газоподібного палива в киплячому шарі і розподілення температури по висоті шару залежать від висоти ділянки зміщення газу з повітрям.