17Обжиг известняка и печи

Вапно-випалювальні печі

Випалювання вапняку у наш час здійснюють у шахтних і обертових печах, у киплячому шарі, а також у завислому стані.

Шахтні печі.

Найбільше поширення набули шахтні печі, оскільки вони досить легкі в експлуатації, не вимагають великих капітальних затрат на будівництво, економічні в теплотехнічному відношенні. Недоліком шахтних печей є їх відносно невелика потужність (порівняно з обертовими печами), а також непридатність їх для випалювання дрібних фракцій (як правило, розмір кусків вапняку повинен бути не менше 40 мм і лише в печах спеціальної конструкції можна випалювати куски вапняку розміром 10 - 20 або 20 - 40 мм). Шахтні печі непридатні для випалювання сировини, що легко

У шахтних печах можна застосовувати різне паливо: вугілля, газ, нафту. Залежно від властивостей твердого палива шахтні печі поділяються на пересипні (паливо завантажується разом з випалювальним матеріалом і згоряє безпосередньо в печі) і печі з винесеними газовими топками, де відбувається попереднє повне спалювання палива або його газифікація.

У пересипних печах використовують паливо з невеликою кількістю летких - антрацит, кокс, пісні сорти кам’яного вугілля (короткополуменеве паливо).

У печах з винесеними топками бажано застосовувати паливо з великою кількістю летких - довгополуневе вугілля, торф, сланці.

У пересипну шахтну піч вапняк і паливо подають зверху через спеціальний завантажувальний пристрій, причому, щоб уникнути приварів, паливо завантажують на віддалі 200-300 мм від стінок. Повітря необхідно для спалювання палива, підводять у піч знизу. Випалене вапно вивантажують безперервно спеціальним механізмами. Тепер усі печі працюють на вимушеній тязі, що створюється димососом. Більша частина печей працює під розрідженням. Штучне дуття застосовують значно рідше. У деяких печах вентилятором у верхній частині створюють розрідження, а в нижній - надлишковий тиск.

Перша - зона підсушування палива і вапняку. Тут видаляється гігроскопічна волога. Зона підсушування залежно від вологості матеріалу займає по висоті 8 - 12% пічного простору. За нею розміщена зона підігрівання, в якій вапняк нагрівають до 800-850 °С. Тут паливо також і "коксується". Кисень у цій зоні відсутній, тому леткі речовини, виділення яких розпочинається при температурі 250°С і найінтенсивніше відбувається при температурі 500-700°С, не згоряють. Тепловтрати з легкими речовинами при спалюванні антрациту досягають 8,5%, а при спалюванні коксу - 2% питомої теплоти згоряння палива, тому в пересипних печах не можна використовувати паливо, що містить велику кількість летких речовин. Зона підігрівання є найбільшою за довжиною і займає до 40% пічного простору. За цією зоною йдуть зона горіння палива і зона розкладання вапняку. Зона горіння палива дещо довша, оскільки частина палива згоряє нижче за зону розкладання. Максимальна температура досягається на межі між зонами випалювання й охолодження вапна.

Питома витрата палива у пересипних печах становить 13-16% маси випаленого вапна. Потужність шахтних печей на сучасних заводах становить 50 - 200 т/добу. Добовий вихід вапна з 1 м³ корисного об’єму печі становить 700 - 900 кг (у перерахунку на активність 93%). Окремі заводи добиваються добового виходу вапна до 1100 - 1300 кг/м³. У пересипні печі завантажують, як правило, куски вапняку розміром 60 - 1540 мм. Відношення середнього розміру кусків палива до середнього розміру кусків вапняку звичайно коливається в межах від 0,5: 1 до 1: