1. Поняття муніципального права як галузі права.

      Однією з таких нових галузей права і є галузь муніци­пальне право, яка сьогодні перебуває на етапі становлення, що потребує наукового обґрунтування її самостійного міс­ця в системі національного права України, визначення пред­мета, системи та джерел, наукової розробки відповідного понятійного апарату.

         Поява галузі муніципального права тісно пов'язана зі становленням та розвитком в Україні місцевого самовряду­вання - відносно самостійної форми публічної влади, що характеризує право та здатність територіальних соціальних спільнот - територіальних громад - самостійно вирішувати питання місцевого значення.   В Україні відповідна галузь права перебуває лише на етапі становлення.Відповідно, вона ще не отримала офіційної назви, тобто цей термін або близькі йому за се­мантикою –  [за значенням слова] терміни - «муніципалітет», «муніципальна вла­да», «муніципальна власність» тощо не вживаються ні в Конституції, ні в чинному законодавстві України, хоча вже з'явилися перші наукові праці, підручники та посібники, в яких обґрунтовується доцільність використання терміна «муніципальне право». Таким чином, проводячи аналогії, прийдемо до висновку, що термін «муніципальне право» у вітчизняній та зару­біжній юридичній літературі застосовується у таких зна­ченнях: по-перше, для позначення відповідної галузі націо­нального права;по-друге, для позначення галузевої юридичної науки, що вивчає муніципально-правові норми та галузь суспіль­них відносин, які становлять предмет галузі муніципаль­ного права;по-третє, останнім часом і для позначення в багатьох  національних  навчальних закладах.    Отже, вже сьогодні муніципальне право можна розглядати як самостійну галузь національного права України. На користь такого висновку свідчать, насамперед, положен­ня Конституції України, де міститься велика кількість норм (викладені більш як у двадцяти статтях), в яких за­кріплюються основні принципи організації та функціо­нування місцевого самоврядування. Зокрема, Конститу­ція України : Муніципальне право України - це комплексна га­лузь національного права України, яку становлять правові норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з організацією та здійсненням місцевого са­моврядування, закріплюючи при цьому основи місцево­го самоврядування, організацію та форми його здійс­нення, компетенцію та гарантії місцевого самовряду­вання, відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

2. Історія становлення муніципального права.

Місцеве самоврядування кожної країни, так само як і організація та здійснення в країні державної влади, всебічно відображає традиції народу, його ментальність, рівень розвитку суспільства та умови його існування. Це стосується і місцевого самоврядування України, яке існувало з найдавніших часів і характеризувалось, як правило, реальним демократизмом.

Найбільш відомими формами місцевої демократії в історії місцевого самоврядування часів Київської Русі були віче (міські, територіальні) та збори (сходи) верв (жителів кількох сіл чи інших населених пунктів).Збори (сходи) верв — територіальних спільнот, громад — являли собою органи самоврядування жителів кількох сіл чи інших населених пунктів. їх роль була, як правило, багатогранною.З середини XIV століття в українських містах починає запроваджуватися магдебурзьке (німецьке, саксонське) право. Воно передбачало надання міськими громадами права запроваджувати міське самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом.Систему органів міського самоврядування (магістратів) складали ради, які були представницькими органами міської влади, і лави, які були органами судової влади. Ради обирали на один рік. Очолювали їх один або два бургомістри, які обиралися колегіями радників. Ради були не лише представницькими органами міської влади, а й судами по розгляду і вирішенню цивільних справ.У Запорізькій Січі, яка виникла в середині XVI століття, вищим органом влади була військова рада, яка, природно, вирішувала, як правило, лише найважливіші питання. Військова рада обирала старшину. Вища влада — військова, адміністративна, судова й духовна — належала кошовому отаману. Нижчу ланку посадових осіб очолював курінний отаман. Вищою судовою інстанцією в Запорізькій Січі був кошовий отаман, а іноді й весь кіш.Після підписання в 1654 р. Договору між Україною та Московською державою розпочинається процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування, але політична і правова думка в Україні демонструє стійку прихильність до них. Місцеве самоврядування у властивих Україні формах знайшло визнання й закріплення в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. З метою упередження зловживань з боку гетьмана і його адміністрації, а також для підтвердження традиційних прав козацтва в Конституції закріплюється принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову, визначаються основи взаємовідносин між центральною владою й органами місцевого самоврядування.Але в цілому розвиток місцевого самоврядування в Україні визначався розвитком місцевого самоврядування в Росії.У першій половині XVIII століття Росія, як відомо, перетворюється на імперію, що супроводжується значними змінами в системі органів державної влади і місцевого самоврядування. Українська державність поступово ліквідується: у 1764 р. — гетьманство, у 1775 р. — Запорізька Січ, згодом — полково-сотенний територіальний устрій, а з ним і національна система місцевого самоврядування2. У 1782—1783 pp. на деяких українських територіях запроваджується губернський поділ і російська система органів місцевого самоврядування.Тимчасовий уряд Росії, який прийшов до влади внаслідок лютневої революції 1917р., залишив органи земського самоврядування Російської імперії без змін, замінивши губернаторів комісарами, які стали головами губернських і повітових земських управ.Центральна рада України з моменту свого створення приділяла значну увагу місцевому самоврядуванню, про що свідчать її основоположні акти та універсали, Конституція УНР тощо. Радянська влада не визнавала місцеве самоврядування.Відродженню місцевого самоврядування в Україні передувала чергова спроба підвищення ролі рад як місцевих органів державної влади шляхом вдосконалення їх структури.Відповідно до рішень союзних органів, прийнятих у 1989— 1990 pp., поряд з виконкомами та їх головами стали обиратися президії і голови рад. Щоправда, передбачалось обрання на посади голів рад партійних керівників, але незалежно від наслідків цієї спроби діяльність представницьких органів дещо активізувалася, хоча й породила в самих радах суперечності між їх представницькими та виконавчими органами і їх керівниками.У травні 1995 р. було прийнято Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні".Первинними суб'єктами місцевого самоврядування визначалися територіальні колективи громадян, які проживають у селах, селищах, містах, а його територіальною основою — відповідні населені пункти. Представницькі органи місцевого самоврядування цих адміністративно-територіальних одиниць — ради — очолювали їх голови, які одночасно були й головами виконавчих комітетів.Представницькими органами районів, областей, міст Києва й Севастополя були, за цим Законом, відповідні ради. Виконавчі комітети при них не формувались.Ця система місцевого самоврядування була значною мірою сприйнята новою Конституцією України, а згодом Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" доповнена, зокрема інститутом сільського, селищного, міського голови як головної посадової особи територіальної громади.