19. Нова економічна політика

Причини :

• перехід до мирного будівництва, що вимагав зміни акцентів у економіці;

• кризовий стан економіки, що мав тенденцію до свого посилення і стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини;

• невдоволення селянства продрозкладкою;

• несприятливий для комуністів стан світового революційного руху, що змушував більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії щодо селянства.

Протягом 1921 —1922 pp. формувалася непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалась на практиці. В основу її покладена концепція шляху до соціалізму через державний капіталізм. Складовою моделі в економіці була адміністративно-ринкова система господарювання.

Принципи:

• державна монополія у зовнішній торгівлі,

• державна власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту;

• госпрозрахунок у промисловості;

• гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі.

Відповідно до рішень X з´їзду РКП(б) продподаток визначався як відсоткове або часткове відрахування продуктів з урахуванням кількості їдоків, наявності худоби і обсягу отриманого врожаю. Надлишки продукції дозволялось реалізовувати в рамках прямого обміну на промислові товари. Проте обмін переріс у торгівлю, що викликало необхідність визнання товарно-грошових відносин і торгівлі як форми їх реалізації.

З переходом до непу повсюди почала відроджуватися кооперація. До кінця відбудовчого періоду в Україні всіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення республіки. Натуральний податок замінили грошовим, дозволили найом і оренду землі.

Неп зумовив суттєві зміни в промисловості. Залишаючи у своїх руках "командні висоти", землю і вирішальні галузі господарства, держава перейшла до нових форм господарських відносин — оренди. Орендна плата збільшила матеріально-фінансові ресурси держави. Проте з 1924—1925 pp. здача державних підприємств в оренду почала скорочуватись і була призупинена у 1928 р.

Запроваджено трести, які стали основними ланками управління державною промисловістю. Перші трести в Україні було організовано восени 1921 р. ("Тютюнтрест", "Маслотрест", "Цукротрест", "Південьсталь") Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернських трести, які об´єднували 304 підприємства і мали широку господарську самостійність. Проте госпрозрахунок фактично не поширювався на підприємства, що входили до трестів, а це гальмувало розвиток ринкових відносин.

Пізніше виникла нова форма організації виробництва — синдикати, які виконували функції торговельно-розподільчого апарату трестів з реалізації продукції і постачання підприємств сировиною.

Важливою формою залучення іноземного капіталу для відбудови народного господарства країни у першій половині 20-х років стали концесії. Держава надавала підприємства або територію для розробки її природних ресурсів і здійснювала контроль за їх використанням, не втручаючись у господарські й адміністративні справи. Концесії обкладались тими ж податками, що й державні підприємства. Сплата здійснювалась частиною отриманого прибутку (у вигляді виробленої продукції), іншу її частину могли реалізувати за кордоном.

Протягом 1922—1924 pp. було проведено грошову реформу — вводилася тверда конвертована грошова одиниця (червінець). Створення грошової системи поряд з податковою реформою сприяло бездефіцитності державного бюджету.

Проте. Дестабілізуючі процеси розхитували економіку майже кожний рік: фінансова криза 1922 p., криза збуту 1923 p., товарний голод 1924 p., зростання інфляції 1925 p. З одного боку, план виходив із потреб ринку і враховував процеси, які відбувалися на ньому, з іншого — план організовував ринкові процеси, справляв на них активний вплив. Дестабілізація розпочалася з порушенням цієї взаємодії, зростанням з 1925 р. центристських тенденцій в економіці, тобто посиленням централізованого планування та управління економікою на шкоду ринковим відносинам.