49. Структура грошової маси в Україні.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних та накопичу вальних засобів, яка обслуговує економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на баннківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші.

Ці складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу. Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він грунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження).

М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

Близько третини грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші, причому має місце тенденція зростання цього грошового агрегату (МО).

Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення, а в сучасних умовах до них часто звертаються юридичні особи, викликає нестачу грошей у держави. Перехід грошей з безготівкового обігу в готівковий - результат жорсткої фінансової політики, який призведе до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

На грошову масу впливають два фактори: кількість грошей та швидкість їх обертання.

Кількість грошової маси визначається державою - емітентом грошей, а саме: його законодавчою владою. Збільшення емісії обумовлене потребами товарного обороту і держави. В Україні головна причина збільшення грошової маси - держава, точніше великий дефіцит державного бюджету.Інший фактор, який впливає на грошову масу, - швидкість обігу грошей, тобто їх інтенсивний рух при виконанні ними функцій обігу і платежу.

50. Пропозиція грошей та фактори, що її визначають. Депозитний та грошовий мультиплікатори.

Пропозиція грошей (М⁵) складається з готівкових грошей поза банківською системою (ГГО) та чекових депозитів (Д), тобто:

М⁵ = ГГО+Д. (8.3)

За своїм складом грошова пропозиція визначається агрега­том МІ, де готівкові гроші являють собою зобов'язання Цент­рального банку, а чекові депозити - зобов'язання комерційних банків.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не використані для кредитування з метою забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (ТК).

Якщо фактичні банківські резерви дорівнюють депозитам, то маємо справу із системою 100% банківського резервування. За таких умов банки не впливають на рівень грошової пропозиції, але визначають структуру грошової маси. Якщо обсяг банківсь­ких резервів менший, ніж загальна сума банківських депозитів, то така система має назву часткового банківського ре­зервування.

Сучасна банківська система базується на частковому ре­зервуванні банківських депозитів.

Головним компонентом банківських резервів є обов'яз­кові (мінімальні) банківські резерви (К), які зберіга­ються у Центральному банку (НБУ).

Головною функцією вимоги обов'язкових банківських ре­зервів є необхідність контролю Національного банку за величи­ною грошової пропозиції (М³).

За законом, всі комерційні банки повинні мати обов'яз­кові резерви (К).

Норма обов'язкового резервування (г) (резервні вимоги) визначається як відношення суми обов'язкових ре­зервів (К) до суми залучених депозитів (Д):

К

(8.4)

Величина, на яку фактичні резерви банку (ТК) перевищують його обов'язкові резерви (К), називається надлишковими резервами (В) банку:

(8.5)

В = ТК-К.

Норма фактичного резервування (гг) визначається відношенням фактичних резервів комерційних банків до депо­зитів (Д):

(К + В)

гг = ₌—. (8.6)

д

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, пе­ревищують банківські резерви. Перевищення депозитних гро­шей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші.

Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів (В).

Процес створення банківських депозитів проілюстровано схемою 8.2.

Схема 8.2. Процес створення банківських депозитів

'

Усі разом комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи «створюють» гроші, коли надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів.

Величина можливого зростання грошової маси у комерцій­ній банківській системі визначається нормою обов'язкових банківських резервів (У).

Чим більша норма обов'язкових банківських резервів, тим менше зростання грошової маси.

Відношення приросту кредитних ресурсів (ДМ^ ] до приросту грошової бази (Н) визначає депозитний мультиплікатор:

АМ:

(8.7)

Д#

т =

1

Депозитний мультиплікатор (т) обернено пропор­ційний нормі мінімальних банківських резервів (г):

т =

Він показує, у скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу.

Грошова пропозиція (М^$) пов'язана з грошовою базою (Н) таким чином:

'

де АМ⁵ - приріст пропозиції грошей; т - депозитний мультиплікатор; А// - приріст грошової бази.

Центральний банк, регулюючи розміри обов'язкових резер­вів (г), може значно впливати не тільки на діяльність комерцій­них банків, а й на економічне життя в цілому.

Процес емісії платіжних засобів у межах системи комерцій­них банків називається кредитною мультиплікацією. Кредитна мультиплікація визначає максимальний рівень кре­дитної експансії на внутрішньому ринку, і, відповідно, мак­симальний обсяг грошової маси, що випускається банківською системою при певному рівні резервних вимог.

Грошовий мультиплікатор

Реальна здатність банків створювати гроші залежить не лише від норми обов'язкових банківських резервів (г), але й від поведінки населення та його довіри до банківської системи в цілому. Чим нижча довіра до банків, тим меншою є їхня здатність надавати кредити і, відповідно, впливати на грошову пропозицію (М⁵).

Грошовий мультиплікатор (т*) - це ускладнений варіант депозитного, в якому враховується поведінка як банків, так і населення. Він визначається за формулою:

т* = , (8.10)

г+а

де т* - грошовий мультиплікатор;

а" - відношення готівкових грошей до депозитів у населення;

г - норма обов'язкових банківських резервів (відношення ре­зервів до депозитів).

З формули (8.10) витікає:

1) чим більша величина а", тим менший грошовий мультиплі­катор;

2) чим більша норма обов'язкових банківських резервів, тим менший мультиплікатор.

Необхідно відзначити, що грошовий мультиплікатор значно менший, ніж депозитний, тому що він враховує готівкові кошти у населення.

При Л - 0, тобто, коли населення зберігає всі свої гроші в банках, грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному: т* = т.

Грошовий мульти­плікатор

визначається як відношення грошової маси (М⁸) до грошової бази (Н) (гро­ші Центрального банку).

Грошовий мультиплікатор (т*) показує, у скільки разів зміниться обсяг грошової маси (М⁵) в разі зміни грошової бази

(Я) (див. мал. 8.2).

Таким чином, грошову масу можна представити як добуток грошової бази і мультиплікатора:

М⁵=Нт. (8.11)

Грошовий мультиплікатор використовується інститутами грошової системи для макроекономічного прогнозування про­позиції грошей і регулювання грошової маси.

Важливу роль у цьому процесі відіграє Центральний банк, який контролює грошову базу (Я).

Грошовий мультиплікатор визначає силу грошей. При цьому гроші, які перебувають в обігу, називають:

=> грошима підвищеної сили, якщо т* > 1;

=> грошима пониженої сили, якщо т* < 1;

=> грошима нейтральної сили, якщо т* =1.

Крім мінімального резервного покриття, комерційні банки часто відраховують певний процент від отриманих внесків у свій депозитний резерв - тримають власну касу. Формуван­ня надлишкових резервів (В) обмежує можливості комерцій­них банків у наданні кредитів.

Співвідношення грошової маси і маси товарів та послуг є ос­новним питанням «здоров'я» грошової системи і визначає купі­вельну спроможність грошей.

Купівельна спр&можність грошей визначає кількість товарів та послуг, які можна купити за грошову одиницю.

Очевидно, що з підвищенням рівня цін купівельна спромож­ність грошей знижується.

Грошовий агрегат (МІ) (сума готівки та депозитів до запи­тання) залежить як від маси грошей високої ефективності (МИ), так і від співвідношення резервів і депозитів комерційних

банків (г) та від співвідношення готівкових коштів та депозитів населення (4):

МІ = /п*МЛ. (8.12)

Фактоои що визначають пропозицію грошей

=> Кількість грошей (М⁵) у країні зростає, якщо:

• зростає грошова база (Н);

• знижується норма обов'язкових мінімальних банків-

ських резервів (г);

• зменшуються надлишкові резерви комерційних бан­ків (В);

• знижується частка готівкових грошей у загальній сумі платіжних засобів населення (А).

Величина (Н) та (г) визначаються політикою Центрального банку (НБУ) і виступають екзогенними параметрами моделі пропозиції грошей (М⁵).

Параметри (В) та (</) є спадними функціями ставки про­цента (і): В = В (і); Л = сі (і), оскільки із зростанням (і), у ко­мерційних банків посилюється заінтересованість у зниженні надлишкових резервів, а у домогосподарств - готівкових грошей.

Функція пропозиції грошей (М³) визначається таким чином:

М⁸ =т*(г,в(і),а(і))-Н, (8.13)

де т* - грошовий мультиплікатор.

Взаємозв'язок дефіциту Державного бюджету фЕР) з інф ляцією (Р) можна формально записати таким чином:

де Р - рівень інфляції; М- пропозиція грошей; Р - рівень цін;

інфляційний податок на реальні грошові залишки;

1 + Р

М— - рівень реальних грошових залишків (купівельн

спроможність номінальних грошових коштів, які знаходяться даний період у населення).

51. Грошово-кредитна політика держави. Грошово-кредитна політика в моделі IS-LM впливає на рівень доходу через зміну процентних ставок. Коливання пропозиції грошей і відповідна зміна процентної ставки стимулюють або обмежують інвестиції в економіку і таким чином спричиняють коливання сукупного попиту.

Розглянемо механізм впливу на економічну систему стимулювально грошово-кредитної політики.

В короткостроковій моделі зростання про позиції грошей (М) підвищує їхні реальні запаси (М/Р), оскільки рі­вень цін (P) не змінюється. За даного рівня доходу зростання реальних запасів грошових коштів веде до падіння процентної ставки, тому крива LM пересувається пра­воруч вниз уздовж кривої IS, За зни­ження процентних ставок зменшу­ються витрати, пов'язані з фінан­суванням інвестицій. Фірми реа­гують на це підвищенням планових інвестицій, що збільшує обсяг ви­робництва в економіці. Таким чи­ном, зсув кривої LМ і зменшення рівноважної процентної ставки су­проводжується зростанням рівно­важного доходу. Як уже відомо, описаний механізм, через який зміни в пропозиції грошей впливають на економічну систему, отримав назву кейнсіанського передатного механізму грошово-кредитної політики.

Застосування стимулювальної грошово-кредитної політики дає змогу за­безпечити короткострокове економічне зростання без ефекту витіснення.

Обмежувальна грошово-кредитна політика в короткостроковому періоді призводить до зменшення реального обсягу виробництва. В умовах зменшення пропозиції грошей відбувається зсув кривої LM ліворуч вгору. Згідно з кейнсіанським передатним механізмом, це збільшує ставку процен­та. Ії зростання викликає скорочення планових інвестицій і, відповідно, зменшує рівноважний рівень доходу в економіці.

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Грош.-кред. політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економ. циклу, попередження і подолання спаду вир-ва.

Мета грош.-кред. політики – досягнення на нац. ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду вир-ва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Гол. суб’єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грош.-кред. д-ть комерц. банків.

У своїй політиці Центральний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку – суть методу полягає в купівлі-продажу Центр. банком урядових ЦП на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Центр. банк вступає у відносини з комерц. банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові ЦП, Центр. банк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банк. системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Якщо Центр. банк продає урядові ЦП, то в результаті у комерц. банків, нефінансових фірм і населення зосереджуються ЦП, а в Центр. банку – гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерц. банків до кредитування. Скорочення резервів у комерц. банків призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика “дорогих” грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грош.-кред. механізм діє у зворотньому напрямку: Центр. банк починає скуповувати урядові ЦП у комерц. банків, нефінансових фірм і населення, збільшуючи таким чином резерви комерц. банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей і знижує відсоткову ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика “дешевих” грошей.

Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, Центробанк також може впливати на кредитні можливості комерц. банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Центр. банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

Облікова ставка – це відсоток, під який Центр. банк надає кредити комерц. банкам. Центр. банк може надавати безпосередньо позику комерц. банкам, призначаючи низьку (дисконтну облікову ставку). Тому ця політика називається також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерц. банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Центр. банк скорочує резерви комерц. банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає.

Грошово-кредитна політика – сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей з метою регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва, досягнення на національному ринку рівноваги за умов повної зайнятості і відсутності інфляції.

Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є НБУ.

Основні функції НБУ: 1) емісія готівки та організація грошового обігу; 2) функція «банку банків»; 3) функція «банкіра уряду»; 4) здійснення грошово-кредитної політики; 5) здійснення валютного регулювання; 6) забезпечення стабільності національної грошової одиниці; 7) забезпечення безперебійної роботи платіжної системи; 8) представлення інтересів України у взаємних з центральними банками інших держав та міжнародними установами.

Операції, які здійснює НБУ: 1) відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного казначейства та міжнародних організацій; 2) емісія власних цінних паперів; 3) купівля-продаж державних цінних паперів на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу; 4) купівля та продаж іноземної валюти на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці; 5) купівля і продаж банківських металів, дорогоцінного каміння, пам’ятних та інвестиційних монет на внутрішньому та зовнішньому ринках без ліцензування та квотування; 6) отримання й погашення кредитів від МВФ; 7) операції з комерційними банками, за допомогою яких здійснюється державне регулювання грошового ринку тощо.

НБУ використовує інструменти грошово-кредитної політики з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки.

Інструменти грошово-кредитної політики розрізняють за такими ознаками: 1) за об’єктами впливу: стимулювання кредитної емісії, стримування кредитної емісії; 2) за формою впливу: адміністративні, ринкові; 3) за характером параметрів: кількісні, якісні; 4) за строками впливу: короткострокові, довгострокові.

Причини нестабільності грошово-кредитної системи: 1) нестабільність курсу національної валюти; 2) прорахунки грошово-кредитної політики НБУ; 3) неадекватна фіскальна політика; 4) відсутність системи страхування депозитів тощо.

Політика «дешевих грошей» здійснюється шляхом: викупу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку; зменшення облікової ставки та зменшення норми обов’язкових банківських резервів. Це стимулююча монетарна політика.

Політика «дорогих грошей» здійснюється шляхом: продажу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку; збільшення облікової ставки та збільшення норми обов’язкових банківських резервів. Це стримуюча монетарна політика.