1.3. Класифікація типів науки

У загально прийнятому розумінні класифікація – це система супідрядних понять у будь-якій області знання і людської діяльності, система, яка використовується як засіб для встановлення зв'язків і точного орієнтування у всій багатобарвності сформованих понять і відповідних до них груп (класів) об'єктів. Класифікація фіксує (відбиває) закономірні зв'язки між класами об'єктів, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, послуговує засобом збереження і пошуку інформації.

Рівень і характер зв'язків між науками визначається предметом, методом і умовами пізнання об'єктів, цілями і задачами наук, їх практичним значенням та іншими чинниками. Мета класифікації наук полягає у розкритті взаємних зв'язків між науками на основі визначених принципів і вираження цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розташування, угрупування сукупності наук у єдину систему знань і графічного зображення структури взаємозв'язків між ними у вигляді схем, таблиць або діаграм.

Для вирішення проблеми класифікації наук застосовують такі підходи, як методологічний, гносеологічний і логічний.

Методологічний підхід ґрунтується на взаємодії і взаємному проникненні, а також синтезі діалектичних, загальних природничонаукових і конкретно-наукових принципів класифікації, різних галузей пізнання і практики. Загальні природничонаукові принципи класифікації – це принципи системного підходу, а часткові — це їх відбитки, які обумовлені специфікою конкретних наук. У методологічному плані принципи класифікації наук розподіляються в залежності від природи існуючих між ними зв'язків – зовнішніх та внутрішніх.

У гносеологічному відношенні принципи класифікації наук поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. У першому випадку зв'язки між науками виводяться на основі знання зв'язків самих об'єктів, а у другому – залежать від можливостей суб'єкта.

З логічної точки зору класифікація як послідовне розташування наук в основний ряд базується на виділенні різноманітних меж і загального зв'язку між ними, а також на тому, що враховується співвідношення загального і часткового, абстрактного і конкретного за допомогою двох принципів – зменшення спільності та зростання конкретності. Виходячи з принципу субординації, побудова певного основного ряду здійснюється за принципом розвитку: від простого до складного, від нижчого до вищого, з урахуванням ступеня зіткнення і взаємного проникнення наук.

Змістовна сторона класифікації наук виражає переходи пізнання (мислення) від часткового до загального, від однієї сторони предмета до сукупності всіх його сторін, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Ускладнення досліджень в галузі складних системних об'єктів спричиняється реальними потребами взаємодії наук з метою вирішення комплексних проблем і цільових програм, які знаходяться на стику дисциплін. Результатом такого сполучення різноманітних наукових дисциплін стають нові предмети, наприклад, екологія. Цей комплекс проблем знаходиться на стику біології, науки про Землю, технічних наук, медицини, математики та інших дисципліни. Такого роду проблеми зумовлені постановкою та вирішенням глобальних або значних народногосподарських і соціальних задач і є характерними для сучасної науки.

За характером своєї спрямованості та безпосереднього відношення до суспільної практики, науки підрозділяються на фундаментальні та прикладні. Фундаментальні науки мають на меті пізнання матеріальних основ, об'єктивних законів руху і розвитку природи, суспільства і мислення як таких, що не мають можливого практичного використання. У зв'язку з цим фундаментальні науки прийнято називати «чистими» науками.

Прикладні науки здійснюють розробку на базі досягнень фундаментальних наук конкретних пізнавальних та прикладних проблем. Тому показником ефективності результатів дослідження в галузі прикладних наук послуговує не тільки одержання істини, але й їх безпосереднє практичне значення.

На стику прикладних наук і практики виникає спеціальна область дослідження, що має назву практичних розробок, у процесі яких результати прикладних наук реалізуються у вигляді технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів тощо. Проблематика прикладних наук може мати переважно практичний характер.

Загальна класифікація сучасних наук встановлює взаємозв'язок між трьома головними розділами наукового пізнання: природознавством, суспільними науками і філософією, кожний з яких утворює цілу систему наук. Технічні науки знаходяться на стику природничих і соціальних; математика – на стику природознавства і філософії (головним чином, логіки), психологія (як самостійна наука) – на стику трьох головних наук.

В залежності від предмету наукового пізнання, обраних критеріїв та завдань систематизації науки можна поділити на природничі, суспільні та технічні. Природничі науки базуються на об'єктивних закономірностях навколишнього світу і мають чітко встановлені залежності. Суспільні науки навпаки можуть змінюватися під впливом певної суспільно-політичної формації, яка обґрунтовує її основні положення та категорії. Технічні науки базуються на закономірностях об'єктивного світу: явищах, властивостях та закономірностях.

В технічних науках переважає прагматичний підхід і здатність їх результатів сприяти науково-технічному прогресу, тому їх результати не можуть бути заполітизована так сильно, як суспільні науки. Якщо взяти описову частину наукових робіт у сфері природничих наук, то ми часто можемо встановити їх суспільну складову, навіть посилання на політиків.