11.2. Визначення вчених ступенів та наукових звань
Хто ж такий магістр на задум наших реформаторів? Не може ж це бути одночасно академічним і ученим ступенем. Сім вільних мистецтв для нас не є характерними. Де вихід? Яким чином побудувати і систему логічних підстав з урахуванням того, щоб, з одного боку, нововведення до кваліфікаційних характеристик дійсно наближали нас до зарубіжних освітніх стандартів. З іншого – дозволяли б зберегти той високий рівень підготовки спеціалістів, який вже склався й позитивно зарекомендував себе у вітчизняній педагогічній практиці.
Ми гадаємо, що з урахуванням цих вимог й на базі вже узаконених понять (і втрати, слава Богу, з часом таких необґрунтованих понять як «молодший спеціаліст» та «спеціаліст») бакалавр, магістр, кандидат наук, доктор наук може бути запропонована до розглядання така система підготовки й кваліфікаційної характеристики спеціаліста (фахівця) в галузі освіти:
Керуючись цією схемою, ми вважаємо за можливе сформулювати й запропонувати для обговорення такі визначення:
Бакалавр – перший академічний ступінь у загальній системі професіональної кваліфікації спеціаліста (фахівця); відповідає базовій (тобто уніфікованій) професійній освіті; надасться після успішного виконання програми 4-х років навчання у вищому навчальному закладі (коледжі, інституті, університеті) й захисту дипломної роботи методичного характеру.
Магістр – другий академічний ступінь у загальній системі професійної кваліфікації спеціаліста (фахівця); відповідає вищій професійній освіті; надається бакалаврові після успішного виконання 1-2-річної спеціальної програми підготовки у вищому навчальному закладі (університеті або прирівняному до нього навчальному закладі) й захисту дипломної роботи дослідницького характеру.
Запропонована схема визначення понять відтворює лише один із перших кроків, зробити який необхідно для проведення реформ в освіті. Наступний крок – це усвідомлення того, яке місце майбутні бакалаври і магістри посядуть у системі суспільного виробництва в цілому й системі своєї майбутньої професійної діяльності зокрема. На Заході диплом бакалавра й магістра досить чітко окреслює той професійний простір, в якому спеціаліст (фахівець) може реалізувати свої можливості. Окрім того, цей диплом вказує, у якому напрямку людина повинна вдосконалювати себе, щоб досягти чогось більшого. Як бакалаври й магістри здійснюватимуться у нашій ієрархії? Кому й за яких умов надавати перевагу в тому чи іншому випадку? Як співвіднести бакалаврів і магістрів, наприклад, з учителями II, І й вищої категорії? Який академічний ступінь необхідний, щоб стати завучем, директором школи або завідуючим дошкільним закладом? Як здобути ступінь бакалавра або магістра тим, хто вже має вищу освіту, але з дипломом старого зразка? Хто здійснюватиме процедуру нострифікації й на яких засадах? Питання, на які сьогодні немає відповідей, але від вузів настійно вже вимагають бакалаврів і магістрів.
Тлумачення термінів
Магістрант – особа, яка витримала іспит на ступінь магістра, але не захистила ще дисертацію (особа, котра готується стати магістром).
Магістр – 1) в деяких зарубіжних країнах і в Росії до революції: вчений ступінь, а також особа, яка має його;
2) у Середньовіччя: глава духовно-рицарського ордену;
3) викладач так званих семи вільних мистецтв (гуманітарних наук);
4) у США, Великобританії та інших країнах з англо-американською системою вищої освіти – другий академічний ступінь, який присуджується особам, котрі закінчили університет (або прирівняний до нього вищий навчальний заклад) і мають ступінь бакалавра, пройшли додатковий курс протягом 1-2 років, склали спеціальний іспит і захистили дисертацію;
5) у дореволюційній Росії – вчений ступінь, який присуджується особам, котрі склали іспит з даної науки і захистили дисертацію.
Бакалавр – у західноєвропейських університетах в старовину (зараз лише у Великобританії) – перший науковий ступінь; у Франції та деяких Інших країнах – особа, котра склала іспити за курс середньої школи.
Коледж – вищий або середній навчальний заклад, наукова установа у Великобританії, США і деяких інших країнах; коледжі як вищі навчальні заклади входять до складу університетів.
Гімназія – середній загальноосвітній навчальний заклад у деяких зарубіжних країнах та дореволюційній Росії.
Ліцей – 1) в Царській Росії: чоловічий привілейований (дворянський) навчальний заклад;
2) середній навчальний заклад у Франції та деяких інших країнах;
3) у ряді країн – тип середнього навчального закладу;
4) в дореволюційній Росії – привілейований заклад, який готував вищих державних чиновників.
Нострифікація – це процедура визнання про зарубіжну вищу освіту нарівні з дипломом, виданим аналогічним вітчизняним вищим навчальним закладом.
Контрольні питання:
1. Які вчені ступені та наукові звання існують в Україні?
2. Дати визначення вчених ступенів та наукових звань.
Самостійна робота:
Основні вимоги до магістерських робіт [1, c. 108 – 120].
12. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ДИСЕРТАЦІЙ І АВТОРЕФЕРАТІВ
12.1. Структура та вимоги до змісту дисертації
Згідно з «Порядком присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань» дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук необхідно оформлювати відповідно до Державного стандарту України. Таким стандартом є ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».
З огляду на високі вимоги нормативних документів необхідно неухильно дотримуватися порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та ілюстрацій, а також правил оформлення автореферату.
Назва дисертації повинна бути, по можливості, короткою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішеної наукової проблеми (задачі), вказувати на мету дисертаційного дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації до назви слід додати невеликий (4 – 6 слів) підзаголовок.
При написанні дисертації здобувач повинен обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати.
Використовуючи в дисертації ідеї або розробки, що належать також і співавторам, разом з якими були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації.
В разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.
В дисертації необхідно стисло, логічно і аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології. Дисертацію на здобуття наукового ступеня подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні.
Структура та вимоги до змісту дисертації. Дисертація повинна містити:
• титульний аркуш (форма 5),
• зміст,
• перелік умовних позначень (при необхідності),
• вступ,
• основну частину,
• висновки,
• список використаних джерел,
• додатки (при необхідності).
Титульний аркуш дисертації містить найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація; прізвище, ім'я, по батькові автора; індекс УДК; назву дисертації; шифр і найменування спеціальності; науковий ступінь, на який претендує здобувач; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта; місто і рік.
На титульному аркуші дисертації обов'язково зазначається «На правах рукопису» та гриф обмеження розповсюдження відомостей (за необхідності).
Зміст подають на початку дисертації. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.
Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів вноситься до дисертації за необхідності.
Якщо в дисертації вжита специфічна термінологія, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий в дисертації у вигляді окремого списку, який розмішують перед вступом. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа – їх детальну розши-фровку. Якщо в дисертації спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні.
Вступ дисертації розкриває сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Загальну характеристику дисертації подають в рекомендованій нижче послідовності.
Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв'язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.
Далі стисло викладають зв'язок вибраного напрямку досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та державними планами та програмами. Обов'язково зазначають номери державної реєстрації науково-дослідних робіт, базових для підготовки дисертаційної роботи, а також роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт. Формулюють мету роботи і задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як «Дослідження...», «Вивчення...», тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.
Одним з необхідних атрибутів дисертації є об'єкт дослідження – це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення.
Предмет дослідження міститься в межах об'єкта. Слід підкреслити, що об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дисертанта, оскільки предмет дослідження визначає тему дисертаційної праці, яка визначається на титульному аркуші як її назва.
У дисертації подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та. прийнятності вибору саме цих методів.
Особливо важливо наголосити на науковій новизні одержаних результатів. Для цього подають коротку анотацію нових наукових положень (рішень), запропонованих здобувачем особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток).
Кожне наукове положення чітко формулюють, відокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом) вирішеної в дисертації наукової задачі або наукової проблеми. Насамперед за це здобувачеві присуджується науковий ступінь.
Одержані результати досліджень повинні мати практичне значення. В дисертації, що має теоретичний характер, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в дисертації, що торкається вирішення прикладних проблем необхідно навести відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію щодо ступеня готовності до використання або масштабів використання.
Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.
У випадку використання в дисертації ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов'язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки.
Стосовно публікацій – вказують, у скількох монографіях, статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати дисертації.
Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук повинен мати 11-13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук 15-17 авторських аркушів). Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук повинен мати 4, 5-7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук – 6, 5-9 авторських аркушів).
Текст дисертації необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм, верхній – не менше 20 мм, нижній – не менше 20 мм.