10.2. Аспірант як суб'єкт наукової діяльності

Аспірантура вважається найбільш простим, ефективним і результативним способом отримання наукового ступеня кандидата наук. Тут аспірант цілеспрямовано працює над підвищенням свого загально теоретичного наукового рівня, над опануванням методів наукового пошуку, проведенням за певною темою наукового дослідження, за що йому держава сплачує стипендію.

Тому більшість осіб, що пройшли підготовку, успішно добиваються свого. Оптимальний варіант – дострокова підготовка і захист дисертації. Проте більшість аспірантів не встигають захистити дисертацію у виділені строки. Перевага очної форми навчання в аспірантурі – значна кількість вільного часу, котрий аспірант не завжди використовує у ліпший спосіб. Якщо аспірант не приходить на засідання кафедри, не бере участь у наукових семінарах, то його слід негайно відрахувати з аспірантури.

При належній його організації аспірант як молода людина може встигнути все: і професійно зрости, і завоювати своєю працездатністю пошану, і підготовити дисертацію, і опублікувати цікаві роботи, і влитися у колектив наукового підрозділу, і проводити цікаво своє дозвілля, утворити свою сім'ю, а до того ще й десь підробляти викладацькою чи іншою діяльністю.

Навпаки, невміння себе організувати призводить до того, що швидкоплинний час втрачається, результату від підготовки нема, і молодий науковець набуває звання безперспективного. Тому варто пам'ятати, що поза межами аспірантури уже ніхто незобов'язаний займатись підготовкою аспіранта і марно витрачати свій дорогоцінний час.

Формально аспірант підпорядковується відділу аспірантури, але безпосередню наукову підготовку він проходить на кафедрі під керівництвом закріпленого наукового керівника.

Аспірантами можуть бути особи, що мають вищу освіту, рекомендовані науковими радами вищих закладів освіти до вступу до аспірантури, склали у встановленому порядку вступні іспити та пройшли інші встановлені законом випробування і зараховані до ад'юнктури та аспірантури.

Рішеннями вчених рад до аспірантури можуть бути зараховані здобувачі, які успішно склали кандидатські іспити та виявили безсумнівну здібність до наукової роботи і рекомендовані науковими підрозділами до зарахування.

Навчання в аспірантурі буває на денному відділенні та по заочній формі навчання. При тому аспірант прикріпляється до базової кафедри, де проходить основну фахову підготовку та виконує дисертаційне дослідження.

Аспіранти можуть навчатись як за державним замовленням у межах затверджених у встановленому порядку чисельності та на основі приватних замовлень (на договірній основі). Виділяється цільова підготовка в аспірантурі, після закінчення якої випускник направляється в ту наукову установу чи орган комплектації, звідки був рекомендований на навчання.

Правове становище аспіранта ускладнено його службовими обов'язками. Воно виписане в «Положенні про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів», проте не досить чітко. Відомчими положеннями та конкретними положеннями наукових установ, де є аспірантура воно конкретизовано.

На основі аналізу таких тимчасових положень вибрані найбільш суттєві елементи правового становища аспіранта. Аспірант зобов'язаний:

• чітко виконувати план наукової підготовки;

• відвідувати заплановані заняття та інші заходи наукового характеру;

• брати участь у засіданнях кафедри та інших наукових підрозділів;

• проходити підготовку за основною спеціальністю, у тому числі вести науково-педагогічне навантаження (для тих, хто готується для потреб ВНЗ);

• бути присутнім на заняттях свого наукового керівника, інших провідних професорів та науковців, а при необхідності асистувати їм у проведенні занять чи наукових досліджень;

• проводити наукові дослідження згідно із затвердженим планом;

• здати у встановленому порядку кандидатські іспити та пройти інші передбачені навчальним планом форми контролю;

• постійно звітувати перед науковим керівником про виконані дослідження, а в деяких випадках отримати його дозвіл на проведення експериментів;

• відпрацьовувати згідно з планом теми за напрямком підготовки;

• не менше двох разів на рік звітувати на кафедрі чи іншому науковому підрозділі про проведену роботу;

• виконати план підготовки, завершити дисертаційне дослідження, отримати висновок наукового керівника та подати його на експертну раду.

Звичайно аспірант повинен виявляти ініціативу у проведенні занять, виконанні іншої роботи на кафедрі. Безініціативність – вірний шлях до відрахування із аспірантури за несвоєчасність виконання навчальної програми та підготовки дисертаційного дослідження, несхвальних відгуків наукового керівника та керівника наукового підрозділу.

Як свідчить практика, зазнайство чи зухвалість, опора на адміністративний чи інший ресурс, авторитет батьків у сполученні із посередністю рано чи пізно призведе до конфліктів та недосягнення мети навчання.

Аспірант повинен займати активну позицію: виконувати, а краще випереджати план підготовки, брати участь у внутрішніх та зовніишіх наукових форумах, намагатися налагодити наукове співробітництво, цікавитися справами на кафедрі, пропонувати свою допомогу у виконанні її завдань, підтримувати гарні стосунки із членами кафедри та іншими співробітниками.