7. Держава як суб’єкт інвестування.

Держава виступає головним суб’єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників.

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано через свої інституції і органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації (оборона галузь, магістралі, термінали тощо).

При активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти в розвиток виробництв, доцільність яких обгрунтовується необхідністю прискорення розвитку економіки. Таке інвестування може здійснюватись державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземні. Організаційні форми такої діяльності можуть бути різноманітні: консорціуми, холдинги, корпоратизовані підприємства та акціонерні товариства.

Форми побічного впливу держави на інвестиційну діяльість:

1) державні позики;

2) грошова-кредитна політика;

3) амортизаційна політика;

4) привазація і роздержавлення;

5) податкова політика;

6) державний лізинг;

7) антимонопольна політика і т.п.

Данні інструменти держава також реалізує через свої інституції як учасник інвестиційного процесу.

Держава здійснює захист національного інвестиційного ринку шляхом митної та податкової політики, тим саме заохочує розвиток національного виробництва, експорт товарів, прагне залучити іноземні інвестиції.

Грошова-кредитна політика здійснюєтьс державою через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені грошові ресурси (НБУ залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію (стимулювання економічного розвитку в період економічного спаду) чи кредитну рестрикцію (стримання інвестиційної активності)).

Держава через НБУ проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж і купівлю державних цінних паперів.

Центральні банки справляють істотний вплив на інвестиційний процес через регулювання норми обов’язкових або мінімальних резервів. Норми обов’язкових резервів встановлюються у вигляді певного % від суми депозитів. Збільшення норм обов’язкових резервів приводить до зменшення кредитних ресурсів і навпаки, при їх зниженні комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частки довгострокових кредитів.

Суттєвий вплив на розширення інвестиційної діяльності має забезпечити Фонд держмайна України, на який покладено завдання щодо розробки проектів і контролю державних програм приватизації, зміни в процесі приватизації форми власності.

Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в України викладено в Законі України ‘’Про інвестиційну діяльність’’ ст.11: ‘’Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюються з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики’’.Згідно зі статтею 12 цього Закону:

1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;

2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

- застосування системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування , податкових ставок і пільг;

- проведення кредитної та амортизаціїйної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних фондів;

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій субсидій,субвенцій;

- впровадження державних норм і стандартів;

- вжиття антимонопольних заходів;

- роздержавлення та приватизація власності;

- проведення політики ціноутворення і т.д.