15. Похідні цінні папери, їх відмінність від основних цінних паперів.

У порівнянні з основними цінними паперами, похідні цінні папери є більш гнучкими інструментами. Згідно з визначенням Комітету з розробки міжнародних стандартівбухгалтерського обліку, похідним фінансовим інструментом є такий фінансовий інструмент:  а) справжня вартість якого змінюється у відповідь на зміну певної відсоткової ставки, вартості цінного паперу, ціни торгуемого на біржі товару, курсу валюти, цінового або процентного індексу, кредитного рейтингу чи кредитного індексу та інших подібних показників;  б) набуття якого не вимагає спочатку ніяких або вимагає значно більш низьких інвестицій у порівнянні з іншими інструментами, які мають подібну прибутковість і подібну реакцію на зміни ринкових умов;  в) який буде реалізований у майбутньому.  Грунтуючись на цьому визначенні, можна виділити наступні властивості похідних інструментів:  1. Ціни похідних інструментів грунтуються на цінах базисних активів;  2. Операції з похідними фінансовими інструментами дозволяють отримувати прибуток при мінімальних інвестиційних вкладеннях;  3. Похідні інструменти мають терміновий характер.

Учасників строкових ринків заведено поділяти на три категорії: хеджери, спекулянти та арбітражери. Хеджер — це особа, яка страхує на строковому ринку свої фінансові активи або результати угод, проведених на спотовому ринку. Наприклад, учаснику ринку потрібно через 3 місяці купити валюту. Спостерігається тенденція зростання її курсу, так що курс валюти, що встановиться через три місяці, невідомий. Строковий ринок пропонує хеджеру низку інструментів, які дають йому змогу вже сьогодні зафіксувати курс валюти, яку він купить тільки через 3 місяці. Спекулянт — особа, яка намагається отримати прибуток за рахунок змін цін на строковому ринку. Спекулянт купує (продає) строкові контракти для того, щоб у майбутньому продати (купити) їх за привабливішою ціною. Так, якщо ціна контракту на строковому ринку зросте, то спекулянт буде намагатися відкрити довгу позицію, а потім закрити її проведенням офсетної угоди, вигравши на різниці цін строкових контрактів. Арбітражер — особа, яка отримує прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу одного й того самого активу на різних ринках. Дохід арбітражера виникає, якщо на цих ринках спостерігається різниця в цінах або порушуються паритетні відносини. Основа для проведення арбітражу може виникнути раптово. Після нього вирівнюється різниця в цінах та ліквідується порушення паритетних відносин. Разом з тим зникає основа для проведення арбітражних угод. Якщо хеджер і спекулянт, проводячи угоди, змінюють свій ризик (хеджери знижують, спекулянти — підвищують), то арбітражні операції не пов’язані з ризиком. Ф’ючерс — це угода, за якою одна сторона зобов’язується продати, а інша — купити цінні папери певного виду, у відомій кількості, за певною ціною та у визначений строк у майбутньому. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ф’ючерсна операція — це господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продаж) ф’ючерсної угоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності в домовлений час у майбутньому за ціною, установленою в момент домовленості про угоду.