1. Економічна сутність інвестицій. Класифікація інвестицій.

Термін "інвестиція" походить від латинського "інвест", що означає "вкладати". Нині інвестиції — це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання відсотків від банківських вкладень капіталу.

Джерелом приросту капіталу, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси (вкладання капіталу та одержання прибутку) відбуваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток.

У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних чи фінансових активів, тобто здійснення сьогоднішніх витрат з метою отримання майбутніх доходів. У загальному випадку, з фінансової точки зору, інвестиції — це обмін визначеної нинішньої вартості на можливо невизначену (або ймовірну) майбутню вартість.

За формами власності інвестиції поділяються на: державні; приватні; іноземні.

Згідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як всі види майнових й інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти різних видів діяльності, в результаті якої утворюється дохід (прибуток) або досягається соціальний ефект.

До майнових та інтелектуальних вкладень належать:

— грошові кошти, цільові банківські вклади, паї та різноманітні цінні папери;

— матеріальні цінності, рухоме та нерухоме майно;

— майнові права та інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації;

— права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права і цінності.

Вказані цінності та майнові права складають об'єкти інвестиційної діяльності.

Українське законодавство визначає інвестиційну діяльність як послідовну сукупність дій суб'єктів інвестиційної діяльності щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку.

У найзагальнішому вигляді інвестиції являють собою вкладення капіталу у всіх його формах у різні галузі економіки з метою отримання прибутку або досягнення певної соціальної мети.

Основними джерелами інвестування є національний доход, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що, в свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів формуються валові і чисті (в їх складі) інвестиційні ресурси.

Валові ресурси спрямовуються на відтворення (нове будівництво, реконструкцію і розширення, технічне переозброєння).

Джерелом чистих інвестиційних ресурсів є фонд відновлення, за рахунок якого формуються нові виробничі фонди. Вони менші за валові на величину коштів, що спрямовуються з фонду відшкодування в вигляді амортизаційних відрахувань.

Залежно від джерел фінансування розрізняють: власні кошти інвестора; запозичені (державний кредит, кредити комерційних банків, інших фінансово-кредитних установ); залучені кошти (кошти інших інвесторів і вкладників).

Класифікація інвестицій

В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

1.Реальні – вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, ТМЦ), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, “ноу-хау”, технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Фінансові – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи) (наприклад, фондові (інвестиційні), цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д.).

Останнім часом в економічній літературі визначилась нова – інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення).

В принципі, при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Як правило, інвестори добре обізнані з об’єктом інвестування і знають механізми інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій.

Непрямі – здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об’єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють між своїми клієнтами – інвесторами.

3

• державні – що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, державними підп./риємствами;

• приватні – кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;

• спільні – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

• іноземні – запозичені і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм;

Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бути:

• д овгостроковими (більше 3-х років);

• середньостроковими (до 3-х років); ці строки встановлені згідно з

• короткостроковими (до 1-го року). методологією НБУ

Внутрішні – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни.

Зовнішні – (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкт інвестування, розташований за межами даної країни. До них належать і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві ознаки і при необхідності може деталізуватися в залежності від підприємницьких та дослідницьких цілей.

2. Механізм функціонування інвестиційного ринку.

Інвестиційний процес у державі з ринковою економікою здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) об'єктивної необхідності визнання довго- і середньострокових циклів інвестиційної активності;

2) взаємодії локальних, галузевих, регіональних і народногосподарських циклів інвестиційної активності;

3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одночасно з аналогічними процесами в інших галузях народного господарства;

4) логічністю і цілісністю інвестиційного циклу;

б) спадкоємністю у реалізації конкретних заходів, пріоритетністю спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджаючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи для збільшення попиту на інвестиції, які адекватні обсягу та якості продукції, а з іншого — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку послуг.

Інвестиційний ринок формує суб'єкт — інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор, зазвичай, намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис. 1.1 наведена схема ринкових відносин, суб'єктом яких є інвестор.

Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Ринок реальних активів (інколи вживається термін "матеріальні чи фізичні активи") пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом. Ринок реальних активів (інколи застосовується термін “матеріальних чи фізичних активів”) пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів розподіляється на грошовий ринок (ринок цінних паперів – боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року), ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій) і кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Ринок капіталів, у свою чергу, розподіляється на первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і знаходяться в обігу).

Фондові біржі – є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує якого-небудь прибутку від їхніх продаж. Також існують вторинні ринки для різних інших фінансових активів. Найбільш важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво та рух цих товарів ні ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа цих елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури–обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів – це вільне від державного керування підприємництво, ґрунтоване на різних, переважно приватних формах власності та вільному обміні товарами між виробниками та споживачами відповідно до цін попиту та пропозиції, то і кількість представників кожного елемента інвестиційної інфраструктури має бути значною. У протилежному випадку монополізація функцій того чи іншого елемента інвестиційної сфери веде до зростання цін на інвестиційні товари та породжує інфляційні процеси.

Головне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідних, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка, в основному, забезпечує інвестиційний процес.

Інвестиційний ринок — це система, що включає:

1) суб'єкти (інвестори, підрядники, замовники, проектні та науково-дослідні організації тощо);

2) об'єкти (матеріальні і нематеріальні права, ліцензії, патенти, ноу-хау тощо);

3) інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж тощо);

4) ринковий механізм;

5) контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

3. Інвестиційний клімат, чинники впливу на створення сприятливого клімату.

   Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають її привабливість для іноземного інвестора.

на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:

— приховане безробіття;

— неможливість виконання державою своїх зобов'язань щодо соціального захисту громадян;

— відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

— високий рівень злочинності;

— слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

Увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи:

1. Інституціональні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, український менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культуру.

2. Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.

3. Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.

Рівень інвестиційної активності перебуває у безпосередній залежності від стану економіки в державі, функціонування фінансово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, дохідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

Позитивний вплив на інвестиційну активність може справити подолання інфляції, що робить можливим забезпечення функціонування довгострокових інвестиційних кредитів як основи капітального будівництва за ринкових умов, сприяє нормалізації фінансового стану підприємств, активізації виробництва.

Чинники впливу на створення сприятливого клімату

Інвестиційний клімат і привабливість регіону значною мірою визначаються і забезпечуються сформованою регіональною адміністрацією інвестиційною політикою, яка повинна містити комплекс заходів підтримки інвестиційної діяльності та структурних перетворень у виробничій і соціальній сферах, забезпечувати зростання обсягів промислового виробництва; причому при розробці інвестиційної політики регіону необхідно створювати і реалізовувати індивідуальні програми стосовно стратегічних, прямих фінансових і портфельних інвесторів. Тому першочерговими повинні бути напрями регіональної інвестиційної політики, що сприятимуть активізації і більш ефективному використанню наведених у таблиці 1.2 факторів привабливості, а саме: Заходи з покращення інвестиційного клімату;

Зростання платоспроможності регіону;

Зростання конкурентоспроможності регіону і сприяння розвиткові бізнесу; Стимулювання стратегічних інвесторів щодо розміщення основного бізнесу на території регіону; Створення привабливішого іміджу регіону; Не менш важливо спираючись окреслену інвестиційну політику, розробити адекватну пріоритетам окремого регіону інвестиційну стратегію розвитку області. Для цього необхідно проаналізувати існуючі в регіоні підприємства за типом, стадією розвитку, ступенем стратегічної важливості для регіону і створити на цій підставі класифікатор підприємств, який в подальшому доцільно пропонувати потенційному інвестору. Базовим вектором розвитку мають слугувати Указ Президента України “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” та Програма “Інвестиційний імідж України”, схвалена розпорядженням КМУ від 17.08.2002 р. № 477-р. Підвищення платоспроможності регіону – потребує здійснення таких заходів: по-перше, персональної роботи з одержувачами позик за рахунок бюджету області, в тому числі: інвентаризації підприємств-одержувачів позик за рахунок бюджет області на предмет виявлення заборгованості і дотримання графіка платежів й наступної персональної роботи з найбільшими боржниками, включаючи програми реструктуризації заборгованості, а за необхідності – реструктуризації всього підприємства; по-друге, підвищення ефективності бюджетної політики. Підвищення конкурентоспроможності регіону передбачає аналіз конкурентних переваг суб’єктів господарювання регіону і визначення напрямів їх активізації. Для активізації цього напрямку потрібні “не фінансові заходи державної підтримки” інвестиційної діяльності, в т.ч.: конкурсне розміщення обласного замовлення, підтримка піклувань і звернень у державні органи влади про застосування стосовно суб’єктів інвестиційної діяльності режиму найбільшого сприяння, поширення позитивної інформації про суб’єкт інвестиційної діяльності, допомога у створенні інфраструктури тощо. Доцільність стимулювання інвесторів розміщувати основний бізнес на території регіону вимагає: провести опитування стратегічних інвесторів, які здійснюють чи планують здійснювати діяльність на території регіону, на предмет їх готовності розмістити на території регіону основне виробництво. Конкретну реалізацію останнього з напрямів інвестиційної політики – покращення іміджу регіону – потрібно здійснювати, спираючись на основні положення Програми “Інвестиційний імідж України”. В умовах регіону можливо рекомендувати такі заходи на базі розробленої стратегії розвитку і виявлених ключових факторів успіху поставити амбітну мету (завдання), досягнення якої дозволить поєднати зусилля передових менеджерів, чиновників та науковців регіону; створити при обласній державній адміністрації Раду з інвестицій, яка повинна стати реальним комунікаційним каналом між інвесторами та органами регіональної влади; роз’яснювати через ЗМІ позицію органів регіональної влади за підсумками публікування рейтингів інвестиційної привабливості різних областей. Ретельний аналіз цих результатів дозволить виділити ключові фактори, котрі не дозволили певному регіону зайняти вищі позиції в рейтингу, і отже, в подальшому враховувати дані фактори при коректуванні інвестиційної політики; Активно лобіювати інтереси області на державному рівні та активізувати участь регіону у реалізації державних цільових програм Запровадження таких напрямів інвестиційної політики і адекватна їй координація інвестиційної діяльності з метою подальшого покращення інвестиційного клімату вимагають створення в регіоні спеціально орієнтованої інформаційної системи, що повинна забезпечити спостереження, аналіз і прогноз інвестиційних процесів на території регіону.