3. Сприймання творів мистецтва.

Сприймання – складний процес прийому і перетворення інформації, що забезпечує організму відображення об'єктивної діяльності і орієнтацію в навколишньому середовищі.

Орієнтовний зміст сприймання творів музичного мистецтва (за концепцією Масол):

• Визначення настрою, характеру музики.

• Розрізнення динаміки та темпу музики.

• Сприймання творів української та зарубіжної музики, народної, класичної та сучасної; розпізнавання різних інструментальних і вокальних жанрів, відчуття форми творів, динаміки розвитку музичних образів.

• Розрізнення за тембром інструментів.

Роль розвитку навичок сприйняття музики для музично-естетичного виховання.

Специфіка впливу музики на людину, його цілісність і особливість. У чому полягає особлива ефективність впливу музики на людину? Чинники, що благотворно діють на музичний розвиток учнів: багатство музичних вражень та їх повторність.

Музичне сприймання як основа засвоєння школярами втіленого в музичному мистецтві досвіду емоційно-естетичного ставлення до дійсності. Залежність музичного сприймання від життєвого і художнього досвіду, від контексту інших засобів пізнання, що виходять за межі музики. Асоціативна природа музичного сприймання. Види асоціацій (емоційні, предметні, предметно-емоційні, художні). Музичні інтонації як різновид асоціацій.

Вік дітей як чинник музичного сприймання. Вікові особливості музичного сприймання молодших школярів: сенсомоторний характер сприймання, його зв’язок з руховими виявами, емоційність, недиференціованість сприймання.

Музична сприйнятливість як результат цілеспрямованого виховання , а не наслідок вікового становлення людини. Відмінність музичного сприймання дітей від сприймання дорослих. Дитяче сприймання як особлива сфера життєдіяльності.

Головний шлях формування музичного сприймання – збагачення школярів художнім і емоційним досвідом, знаннями, вміннями і навичками, значущими для естетичного осягнення змісту музичних творів, шлях поглиблення музичного сприймання від комплексного жанрово-асоціативного враження до диференціованого сприймання від мовного, рухового ігрового і сенсорного досвіду, досвіду спілкування.

Уміння сприймання музики, які допомагають осягнути зміст твору: уміння відчувати жанрові ознаки у простих (пісня, танець, марш) і розвинутих формах, уміння розрізняти на слух національно- стилеві особливості музики та її драматургічний розвиток, уміння виявляти змістовність фунціонування тих виразних засобів, які використані у творі.

Основні етапи ознайомлення з музичним твором та роль кожного з них в естетичному осягненні змісту музичного твору школярами. Використання методів наведення (бесіда, розповідь, пояснення, доповіді учнів, коментування) і спостереження (власне спостереження, художньо-педагогічний аналіз , моделювання, зіставлення за контрастом і аналогією) залежно від стану організації слухання музики. Взаємозв’язок і єдність означених методів у їх спрямованості на формування музичного сприймання школярів.

Метод художньо-педагічного спілкування як інтегруючий метод формування музичного сприймання. Підпорядкування педагогічного спілкування на уроці музики законам художньої логіки, його естетична природа, спрямованість на створення атмосфери колективного естетичного переживання музики. Засоби художньо-педагогічного спілкування: вербальні (пояснення, коментування, навідні запитання, порівняння тощо), музично-виконавські (спільне музикування, наспівування, пластичне інтонування тощо).У великій мірі ефективність процесу сприймання музичного твору залежить від інформаційної насиченої бесіди до та після слухання музики. В її основі можуть бути найрізноманітніші відомості про композитора, цікаві випадки з його життя чи життя виконавців, історія створення твору, його ідея та проблематика. Можна почати з бесіди про образ, його втілення у творах мистецтва різних епох чи зосередитися на одній художній деталі твору.

Методи:

• Емоційний вплив (казковість, захоплення)

• Створення ситуацій успіху

• Створення проблемно-пошукових ситуацій

• Метод вибору підхожих визначень

• Метод асоціативного пошуку

• Метод музичних колекцій

• Варіювання

• Ігровий метод

• “Руйнування” початкового образу

• Спонукання до пояснення музичних явищ

• Прийом провокування дискусії

• Творчі завдання ( в русі, ДМІ, імпровізація)

• Актуалізація художнього досвіду дітей (переглянуті м/ф, к/ф)

• Використання творів суміжного мистецтва

• Методи наведення (бесіда, розповідь, пояснення, доповіді учнів, коментування)

• Методи спостереження (власне спостереження, художньо-педагогічний аналіз , моделювання, зіставлення за контрастом і аналогією)

• Метод художньо-педагічного спілкування

• Вербальні методи (пояснення, коментування, навідні запитання, порівняння тощо)

• Музично-виконавські методи (спів, проспівування головних тем, інтонацій, спільне музикування, наспівування, пластичне інтонування тощо).

Формування та розвиток музичного мислення учнів у процесі слухання художнього аналізу музичних творів (з матеріалів для вчителів).

Важливою умовою формування музичного сприйняття школярів є здійснення ними аналізу музичних творів. Саме на етапі аналізу учні набувають досвіду художньо-творчої діяльності, оволодівають знаннями, уміннями і навичками необхідними для сприйняття музики. У процесі аналізу повніше розкриваються зміст творів, їхня художня краса і неповторна своєрідність, посилюється емоційний вплив музики.

Кожний проаналізований і сприйнятий твір – ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичною культурою. Найважливішим музичним, педагогічним завданням є розвиток звукових (слухових) навичок, які допомагають вільно орієнтуватися і в чисто музичній природі слухових образів (ритм, відстань, динаміка, хода або темп, колорит або тембр), і в емоційному змісті (насиченості) їх, і в символіці вираження і зображення (звукозапис).

Здійснюючи аналіз, розкриваючи учням зміст і структуру музичного твору, вчителю постійно доводиться співвідносити свої педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Те, що ними не почуте, не осмислене, нічого не додає до їх музичного розвитку і не наближує їх до музики. Тому аналіз музичного твору, який проводиться з школярами, є аналізом художньо-педагогічним. Художнім – бо аналізується твір мистецтва і цей аналіз випливає з його закономірностей; педагогічний – бо проводиться з урахуванням вікових особливостей, музичного розвитку і завдань музичного виховання. Ці два критерії без зайвого спрощення співвідносять емоційно-образний зміст твору з інтересами і можливостями слухачів і забезпечує естетичне осягнення ними даного твору, сприяє реалізації виховної і пізнавальної функції музичного мистецтва в їх єдності. На цій основі відбувається послідовне, систематичне прилучення школярів до музики, до розуміння ними її особливостей. Кожен твір повинен зберегти свою цілісність і змістовність. Досвід аналізу одного твору переноситься на інші, складніші твори, і це забезпечує розвиток музичної культури учнів.

Постає питання: “Як аналіз може поглибити сприйняття, якщо не передає, а йде слідом за ними?” Суть відповіді у тому, що педагогічний аналіз і сприйняття не відривні одне від одного, вони весь час взаємодіють: сприйняте розбирається і тут же знову сприймається, тобто ознайомлення з твором не припиняється ні на першому прослуховуванні, ні на першому аналізі – весь час потрібне повторне, неодноразове звернення до сприймання.

Урок музики, як урок мистецтва відкриває широкі можливості для вияву глибинного потенціалу особистості учня і вчителя, забезпечує безперервне розширення й поглиблення їхнього емоційно-естетичного досвіду. Відчуття музики як живого мистецтва визначає і спосіб досягнення музичного змісту творів шляхом спільного (учнів і вчителя) розмірковування над почутим. Тому розробка питань аналізу музичних творів на уроках музики належить до найважливіших питань музичної педагогіки. Саме вона дає досить обґрунтовану систему поглядів на проблему художньо-педагогічного аналізу музичних творів у загальноосвітніх школах. Її суть розкривається у наступних тезах:

1. У загальноосвітній школі музику слід розглядати як явище. Що спостерігається. На відміну від інших предметів яких навчаються, щоб набути конкретних знань. Спостерігати за музикою – значить вміти сприймати.

2. Аналізувати музичний твір так, щоб поглибити його сприйняття, завдання досить складне і вимагає педагогічної майстерності. Тому вже з першого класу слід формувати у дітей установку на аналіз музичного твору в процесі його слухання і обґрунтовувати їх методикою широкого аналізу. Вчителю слід чітко уявляти кінцеву мету аналізу – допомогти учням естетично пережити і оцінити твір.

3. Перед тим, як аналізувати музичний твір, треба щоб у дітей створилося загальне враження про нього. Якщо музика не почута, не слід братися за аналіз. Переходити тоді, коли діти чітко уявили і чітко висловлюють свої особисті враження від музики.

4. Шлях аналізу іде від розкриття його змісту, задуму, від загальної характеристики твору до деталей і окремих виразних засобів. У вокальних творах цей аналіз значною мірою пов’язується з поетичним текстом.

5. Мислення дітей має націлювати на з’ясування того, яка ця музика, які почуття і переживання викликає, якими засобами вона цього досягає. На першому етапі слід спрямовувати увагу дітей не на окремі якості твору, а на сам процес руху, його організацію і динаміку. При повторному слуханні вчитель повинен підводити до розкриття виразних засобів, які особливо яскраво характеризують музичний образ. Головна увага звертається на ті засоби, які у даному творі є провідними.

6. Аналіз твору може бути більш або менш глибоким, але обов’язково правильним. Діти повинні діставати правильну інформацію, хоча подекуди не повну, але ніяк не викривлену. Учителю слід пам’ятати про небезпеку спрощенства, підміни власне музичних відомостей побутовими, житейськими прикладами, подекуди далекими від музики.

7. Необхідно уникати підтасовки під музику поза музичних асоціацій, особливо під виглядом “програмних тлумачень”. Програму твору не слід ототожнювати з програмністю як специфічним засобом вираження змісту музичного твору (шляхом використання композитором на основі слухових та інших асоціативних паралелізмів, подібних звукових комплексів), коли незалежно від того, є чи відсутні словесні пояснення, у свідомого слухача виникають конкретні уявлення.

8. “Вгадування програми” – заняття марне і, по суті, анти музичне, бо в основі його лежить прагнення підійти до музики не як до мистецтва вираження, а як до мистецтва зображення. Але “знання програми” є необхідною умовою повноцінного й адекватного сприйняття музики.

9. Зміст і спрямованість пояснень – питання принципового значення. При поясненні творів слід особливо потурбуватися про те, щоб у дітей не виникали спрощення уявлення про музику як про мистецтво, завданням якого є “описувати й ілюструвати”. Завдання пояснень – поглибити, закріпити і зробити осмисленими музичні враження дітей. Слід, щоб пояснення було коротким, чітким, конкретним і образним. Підбираючи літературу або ілюстрацію, матеріал бесід був не надмірним, не одноманітним, а глибоко розвинутим з різних аспектів.

10. Художня характеристика, яку дає вчитель, повинна повністю підтверджуватись музичним текстом. Учитель, який любить музику, завжди знайде прості, щирі слова, що допоможуть учням почути прекрасне і неповторне в творі, що сприймається.

11. Необхідно навчити дітей віддавати собі звіт про почуте, розбиратися в тому, як, якими засобами виражений в музиці її зміст, як втілені ті думки і почуття, що схвилювали слухача, чим композитор досягнув такої сили впливу на слухача. Щоб викликати активність учнів, не слід учителю давати готові оцінки твору.

12. Аналіз твору повинен пробуджувати уяву дітей, їхні музично-слухові уявлення, викликати вірні – але у кожного слухача, свої – асоціації. Треба і доцільно проводити паралелі з іншими видами мистецтва, використовуючи різні образні висловлювання. Однак не треба перетворювати музику в ілюстрацію до якоїсь картини чи літературного сюжету.

13. Доцільно проводити аналіз відразу після прослуховування, поки звучання твору “живе і свіже” в пам’яті.

14. Повторення, а також закріплення музичних вражень є одним із найважливіших методів музичного виховання. Повторюючи той чи інший твір, слід звертати увагу дітей на ще не засвоєне, раніше не почуте або незрозуміле.

Художньо-педагогічний аналіз сприяє поглибленню музичного сприйняття тоді, коли вчитель, розуміючи, що музика впливає на нас силою того ставлення до світу, яким володіє композитор і яке він виразив у творі в цілому, а не в окремих деталях, спрямовує увагу учнів на виявлення авторської позиції. Тому від аналізу художньої форми музичного твору доцільно переходити до аналізу того художнього світу, який виникає в людини при сприйманні музики. Художній світ – це структурований музичним твором і активністю людини (слухача, виконавця) світ, події якого переживаються людиною, підпорядковуються певній логіці, розгортаються у часі.

При аналізі музичних творів слід враховувати, що суб’єктивність музичного сприйняття визначена межами, зумовленими ін варіативними елементами музики, і виявляється у неповторному особистому ставленні до твору. Варіативність і багатозначність слухацьких інтерпретацій сприяє тому, що при зіткненні думок учнів, при колективному аналізі музики, розкриваються нові грані музики, її змісту, виявляються задум композитора.

Учні повинні стати повноцінними співавторами аналізу музики. Саме колективно-творчий аналіз музики на уроці відкриває великі можливості для глибокого осягнення естетичного змісту музичних творів, розвитку музичної культури школярів.