Тема 2. Фінансовий облік Розділ 1. Основи побудови фінансового обліку

1.1. Концептуальна модель фінансового обліку

Частина бухгалтерського обліку, яка займається відображенням господарської діяльності відповідно до законодавчих актів, дістає назву фінансового. На основі цього обліку складається фінансова звітність.

Призначенням фінансового обліку є відображення інформації про активи, зобов’язання та власний капітал. Такий облік базується на відстеженні їх руху за минулий історичний період: місяць, квартал, рік.

Активи – ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Економічна вигода – потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Для організації обліку і технології обробки даних важливого значення набуває концептуальна модель, під якою розуміють фундаментальні поняття, котрі визначають будову й структуру фінансового обліку.

Концептуальна модель фінансового обліку розкривається в:

• Законі Україні „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”,

• плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій,

• інструкції про застосування плану рахунків,

• положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (далі – П(С)БО).

1.2. Облікова політика

Концептуальні основи фінансового обліку необхідно враховувати при розробці облікової політики підприємства. Згідно зі ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п. 3 П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Основне призначення облікової політики полягає в:

• упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

• забезпеченні методологічного та методичного відображення активів, власного капіталу та зобов’язань, господарських операцій та результатів його діяльності;

• наданні бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;

• забезпеченні ефективності обліку.

Кожне підприємство, спираючись на згаданий Закон України та П(С)БО, самостійно визначає свою облікову політику, яку воно повинно застосовувати постійно, тобто з року в рік. Відповідно до П(С)БО 1 облікова політика розкривається у примітках до фінансових звітів, де підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності та методів обліку за окремими статтями звітності.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”. Облікова політика може змінюватися тільки тоді, коли змінюються статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує П(С)БО, або, якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства. Якщо відбулися зміни облікової політики, то у примітках до фінансової звітності слід розкрити причини і сутність зміни. Крім того, вони повинні бути обґрунтовані і оформлені наказом керівника.

На вибір облікової політики підприємства чинить вплив значна кількість різноманітних факторів, основними з яких є:

• специфіка та обсяги діяльності;

• організаційно-правова побудова;

• стратегія та тактика фінансово-господарського розвитку;

• аспекти системи оподаткування;

• свобода в прийнятті рішень з питань ціноутворення та вибору партнерів;

• забезпеченість технічними засобами функцій менеджменту;

• рівень інформаційного забезпечення підприємства;

• рівень кваліфікації бухгалтерських працівників;

• чисельність працюючих на підприємстві та кількість матеріально-відповідальних осіб;

• віддаленість структурних одиниць тощо.

Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом або розпорядженням про облікову політику, що затверджується керівником підприємства. Важливим аспектом формування наказу про облікову політику є розкриття методики ведення обліку окремих фактів господарської діяльності, до яких чинні стандарти та інші нормативні акти не містять конкретних рекомендацій щодо правил їх обліку. Тому підприємство повинно самостійно встановити відповідний спосіб ведення обліку з конкретного питання на підставі чинних положень. Особливу увагу приділяють визначенню тих методів ведення обліку, без відомостей про використання яких зовнішніми та внутрішніми користувачами бухгалтерської інформації неможлива об’єктивна оцінка фінансового стану, руху грошових коштів чи визначення кінцевих результатів діяльності підприємства.

Особливості ведення обліку, які обрані підприємством при визначенні його облікової політики, застосовуються з 1 січня нового року всіма структурними підрозділами незалежно від місця їх знаходження, включаючи виділені на окремий баланс.