113. Конституційно-правовий статус особи у франції

В Конституції Франції немає розділу про пра­вовий статус особи. Проте в преамбулі Конституції є посилання до Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і до преамбули Конституції 1946 р. Тому чинна французька юридична Консти­туція в матеріальному розумінні включає три акти: Конституцію 1958 р„ Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. і преамбу­лу Конституції 1946 р. Це підтверджується тим, що Конституцій­на рада у своїх рішеннях неодноразово посилалася на Деклара­цію 1789 р. І преамбулу Конституції 1946 р. як на складові части­ни чинної Конституції.

Преамбула Конституції гарантує всім, зокрема дітям, матері і пристарілим трудящим, охорону здоров'я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля. Всяка людська істота, позбавлена можливості працювати по своєму віку, фізичному або розумовому достатку або економічному стану, має право отримувати від колективу кошти, необхідні для існування. Нація проголошує солідарність і рівність всіх французів відносно тягаря, витікаючого з національних лих. Нація гарантує рівний доступ дітям і дорослим до освіти, до придбання професії і до культури. Організація суспільного безкоштовного і світського утворення всіх рівнів є боргом держави.

114. Конституційно-правовий статус особи у фрн

На першому місці у конституції ФРН закріплено ка­талог основних прав і обов'язків держави щодо поважання і захи­сту гідності людини. Ця гарантія доповнюється загальним пра­вом на вільний розвиток особистості. Надасться широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть розраховувати рівною мірою як німці, так й іноземці. До класичних прав, що називає Основ­ний закон, належить свобода віросповідання, свобода слова і гарантія власності. Сюди належать також свобода мистецтва і науки, право утворювання коаліцій, право захисту таємниці листування, поштових і телеграфних відправлень, принциповий захист від примусу до праці й приму­сової роботи, недоторканність житла, а також право відмовляти­ся від військової служби з міркувань совісті.

Громадянські права, що на протилежність вищеназваним сто­суються лише німецьких громадян, торкаються переважно полі­тичних прав співучасті І права вільної професійної діяльності.

Поруч із правами свободи стоять права рівноправності. Основ­ний закон конкретизує загальне положення про рівність всіх лю­дей перед законом визначенням, що ніхто не може зазнати обме­жень або одержати перевагу завдяки статі, походженню, расі, мові, батьківщині, вірі, або політичному світогляду. Виразно зазна­чається рівноправність чоловіка і жінки, і, нарешті, конституція гарантує всім німцям рівний доступ до громадських служб.