107. Характерні риси президентської республіки як сучасної форми правління зарубіжних держав.

Головними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу-влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних вибо-pax 3) поєднання_повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

Характеризуючи президентську республіку, слід зазначити, що її класичному варіанту притаманна наявність двох центрів влади — президента і парламенту. Одним з наслідків практичної реалізації принципу поділу влад у класичній президентській республіці є і те, що виконавча влада має порівняно невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби контролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалежними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними стримуваннями і противагами, забезпечує демократичне управління державними справами.

108. Форми правління держав арабського світу

Для абсолютної монархії характерною є відсутність конститу­ційних актів, які обмежують повноваження монарха, будь-яких представницьких органів. На цей час абсолютна монархія зустрі­чається дуже рідко (існує у Саудівській Аравії та в Омані).

В обох країнах у руках монархів зосереджена вся повнота законодавчої і виконавчої влади, а у ко­роля Саудівської Аравії - і вища релігійна влада. Отже, форму правління Оману слід характеризувати як абсолютну монархію, а форму правління Саудівської Аравії - як абсолютну теократич­ну монархію.

На цей час у класичному варіанті дуалістична мо­нархія практично ніде не збереглася, але її елементи є характер­ними для форми правління Кувейту, ОАЕ. За такою формою правління монарх юридично і фак­тично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який несе

Крім монархій, у мусульманських країнах прийняті і республіканські форми правління. Найбільш цікавою серед них є теократична (ісламська) республіка, прикладом якої може бути Іран. Конституція цієї країни встановила засади побудови державного механізму, які за багатьма ознаками можна порівняти з тими, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Однак поряд з такими інститутами, як президент і парламент, вона фіксує наявність так званого керівника. Останній наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації, яка сприймається як громада мусульман. Неординарними слід визнати і деякі інші конкретні форми державного правління, прийняті у зарубіжних країнах.

109. Концепції закріплення прав людини і громадянина в конституційному праві зарубіжних держав

Конст. права і свободи поділяються на 1) особисті 2) політичні 3) соц-економічні.

Особисті права – це ті, які віднос. до сфери особис. життя, які пов’яз. з ос. л-ни, задоволенням її особис. інтересів. Ці права пошир. на всіх людей, а не лише громадян.

Осн. призначення особис. прав: а) гарантувати ж-тя та забезпеч. від різ. форм насилля, жорстокого і принижуючого людс.гідність поводження; б) індивідуалізувати гр-на, створити йому умови особис.недоторканості і невтручання в приватне та сім. ж-тя; в) забезпечити свободу, можл-сть безперешкодного вибору різ.варіантів повед.

Політичні права і свободи: свобода слова, думки, друку; право на об’єднання в політ.партії і рухи, профес.орг-ції, соц/ек., культ.і ін.тов-ва.

Соціально-економічні права і свободи: право прив. власності та її спадкування; право на підпр. д-сть та свобода господарської ініціативи; право на працю і свобода праці; право на відпочинок; право на страйк; право на ох. здор. і мед.допомогу; право на осв.і свобода освіти; право на соц.забезпечення або на пенсію.

До соціально-культ.прав відносять: свобода літер., худ., наук. та ін. видів творчості, право на охорону інтелектуал. власності; право на участь в культ. ж-ті, на корист-ня досяг-нями к-ри та мис-ва.