31. Види представницького мандату у зарубіжних країнах

На сьогоднішній день конституційне право розглядає два основних види мандата: мандат імперативний і мандат вільний. При визначенні правового статусу депутата більшість сучасних конституцій виходить із принципу вільного мандата. Депутат розглядається як представник народу, а не його виборчого округу. Це означає, що він перш за все повинен враховувати загальні інтереси всієї нації, усього суспільства, а не волю окремих груп чи осіб.

Це також означає, що депутат не зв’язаний імперативним мандатом. Багато конституцій демократичних країн містять статті, що забороняють його. Принцип вільного мандата передбачає відсутність будь-яких наказів або доручень з боку виборців. Вільний мандат передбачає також, що депутата парламенту не може бути достроково відкликано виборцями.

Право відкликання і пов’язаний із ним імперативний мандат існували в усіх соціалістичних країнах. Нині такий порядок визначений законодавством Китаю, Куби та деяких країн, що розвиваються. У більшості сучасних держав депутата парламенту не може бути відкликано виборцями. Безсумнівно, що вільний мандат має свої переваги. Зокрема, такий мандат дозволяє депутатам якнайповніше вирішувати питання, віднесені до компетенції вищого представницького органу. Він надає їх діяльності політичного характеру і не зводить її до рівня роботи вповноважених із місцевих справ.

32.Особливості здійснення судової функції парламентами зарубіжних держав

До парламентських функцiй звичайно вiдносять законотворчiсть, прий-няття бюджету i контроль за дiяльнiстю органiв виконавчої влади. Серед цих функцiй також називають зовнiшньополiтичну i судову. Останнi двi функцiї парламентiв мають, по сутi, супутнє значення.

До компетенцiї парламентiв деяких держав входять певнi судовi повноваження. У Великобританiї представницький орган у випадках так званих злочинiв проти парламенту або порушення парламентських привiлеїв та iмунiтетiв (прав, повноважень та пiльг депутатiв i парламен-ту в цiлому) нерiдко бере на себе прямi судовi функцiї. Зокрема, палата громад має право притягати до вiдповiдальностi як своїх членiв, так i сто-роннiх осiб. За її рiшенням депутати можуть бути вiдстороненi на деякий час вiд роботи в парламентi або взагалi виключенi з його складу. Для де-путатiв, а також для iнших осiб передбаченi й такi заходи, як попереджен-ня, догана або навiть позбавлення волi. Але такi покарання застосовують-ся дуже рiдко, не кажучи вже про те, що в наш час крайнi заходи сприй-маються як нереаiьнi.

Найважливiшими парламентськими повноваженнями судового ха-рактеру е повноваження, пов'язанi з вiдповiдальнiстю з використанням процедури iмпiчменту та iнших подiбних процедур.

33. Поняття, та особливості структура парламентів та їх палат у зарубіжних країнах

Парламент — це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демок­ратичного режиму.

За своєю структурою вищі представницькі органи є одно-та двопалатними (бікамеральними).

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним так і федеративним державам, проте принципи форму­вання верхньої палати федеративної-країни відмінні, порівняна з унітарною державою, що має у своєму складі верхнюю палату.

Нижня палата у двопалатному парламенті називається по-різному: палата представників (США та ін.), палата депутатів (Італія), Національна рада (Австрія); Державна Дума (Російська Федерація), Народна палата (Індія); Сейм (Польща), палата громад (Великобританія), Віче республік (Союзна Рес­публіка Югославія), Національні збори (Франція) і т. ін.

Найбільш поширені назви верхньої палати парламенту — Сенат (Польща, Франція та ін.); палата сенаторів (Мексика); палата рад ників (Японія); Рада штатів (Індія); палата лордів (Великобританія); Федеральна рада (Австрія); Віче громадян (Союз­на Республіка Югославія); Рада Федерації (Російська Федерація);

Однопалатна система парламенту є характерною для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію.

Після другої світової війни від двопалатної структури парламенту відмовилися Греція, Данія, Швеція, Португалія, Туреччина, Єгипет, Нова Зеландія, Еквадор та інші країни.