(ЮрІя Клена)

Будь-яка література світу могла б пишатися таким феноменальним явищем як творчість Ю. Клена. Та якщо додати до сказаного, що це творчість письменника-чужинця, німця за походженням, який творив в українській літературі у період розквіту ІІІ Рейху,– то в людини, далекої від літератури, але заангажованої радянськими „історичними” міфами, можуть закрастися деякі підозріння. Та – „факт залишається фактом”. І коли все ж вартувало б говорити про якийсь там „інтернаціоналізм” або „космополітизм” як явища минулого чи ж майбутнього – то яскравою ілюстрацією подібного феномену як перспективного мали б, передусім, служити життя та творчість справжнього „громадянина світу”, з „німецькою кров’ю і українською душею, чи краще – серцем” (У. Самчук) – О. Бурґгардта, або ж Ю. Клена.

Він віддав данину тій землі, на якій уперше побачив сонце, яка зростила його і по якій він зробив свої перші кроки у нелегкий і загадковий світ. Чи ж маємо багато таких прикладів? Пальців однієї руки, мабуть, забагато, щоб перерахувати – на жаль. Ще у „Перехресних стежках” І. Франко підняв проблему ставлення чужинців-емігрантів до народів, на землях яких вони проживають, зокрема, до тих народів, що перебувають під колоніальним гнітом чужих імперій. І от, врешті, знайшовся один із винятків. Правда – малочисельних. Більшість цих чужинців й досі зневажають мову та культуру корінного народу, із якимось демонічним завзяттям знищують природні багатства землі, що годує їх. Вони знають: учити потрібно лише „перспективні” мови; від природи й народу треба забрати все, що тільки можна – навіть повітря й воду – та перевести у „зелені”, а далі – вони знайдуть собі нову „батьківщину”…

Отож, такі рідкісні винятки із „загального правила”, як, зокрема, Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний) та О. Бурґгардт, потрібні, передусім, нам – українцям, щоб навчитися любити прекрасну землю, на якій живемо, цінувати нашу милозвучну мову та філософсько-загадкову культуру. І хай допомагають нам у цьому вони – оті прекрасні чужинці, які вже стали рідними.

* * *

Такий, свідомо – дещо сентиментальний вступ дозволив собі всупереч внутрішньому цензору, який спонукав до чисто „наукового” викладу фактів. Не стримався, бо саме висловлені вище почуття вдячності і спонукали спробувати розшукати у львівських архівах автографи Ю. Клена. „Урожай” не надто багатий: всього два листи та автограф вірша „Ми” (між іншим, із деякими відмінностями від хрестоматійного тексту).

Перший лист О. Бурґгардта адресований Науковому товариству ім. Т. Шевченка у Львові. Датований – 4 листопада 1935 р. Це період, коли О. Бурґгардт, виїхавши 1931 р. з України до Німеччини, працював (з 1934 р.) на кафедрі славістики у Мюнстерському університеті (Вестфалія).

Лист написаний на бланку славістичного семінару Мюнстерського університету і є офіційним зверненням до Наукового товариства ім. Т. Шевченка у справі комплектування відділу україніки семінарської книгозбірні. Як дізнаємося з листа, професорові О. Бурґгардту доводилося розпочинати справу пропагування української мови та культури в Західній Німеччині фактично з – „нуля”, адже відсутність україномовних джерел унеможливлювала його викладацьку працю. Тому такі сподівання він покладав на жест українського патріотизму з боку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Німецький професор навіть наголосив українському професорові на розумінні „ваги цеї справи з погляду українства”, причому – „ваги національної”. Хіба ці слова не є найкращим підтвердженням „українського серця” О. Бурґгардта.

Другий лист є відповіддю відомому українському поетові (автору збірок „Барви і лінії”, „Буруни”, „Вітер над полями”, „Вогнем і смерчем” та ін.), перекладачеві, літературному критикові, художнику та мистецтвознавцю Святославу Гординському (1906–1993), який до 1944 р. проживав у Львові й відігравав у 1930-х – 1-й половині 1940-х років помітну роль у літературно-мистецькому житті цього міста.

На початку 1943 р. О. Бурґгардтові вдалося звільнитися від військової служби в німецькій армії, і він продовжив свою викладацьку працю, тепер уже у Празі, потім у Німецькому університеті та в Українському вільному університеті. Якраз у цей період С. Гординський і надіслав йому листа.

Як випливає зі змісту відповіді, С. Гординський, повідомив О. Бурґгардта, передусім, як поета, що входив до кола київських „неокласиків”, про привезений до Львова Михайлом Зеровим (М. Орестом) „Sonnetarium” Миколи Зерова, а також про плани видати у Львові того ж таки 1943 р. його (М. Зерова) поетичну збірку „Камена”.

Друге питання, з яким звернувся С. Гординський до О. Бурґгардта, це, очевидно, була спроба видати у Празі переклади українською мовою драм В. Шекспіра, над котрими впродовж багатьох років працював Ярослав Гординський, батько Святослава. Припускаємо, що львівський адресант згадував у своєму листі й переклад драми „Гамлет” В. Шекспіра, здійснений М. Рудницьким. Зараз важко хоч би здогадуватися, у якому контексті згадувалося ім’я М. Рудницького в листі С. Гординського до О. Бурґгардта. Та нагадаємо, що М. Рудницький ставився критично до перекладів Я. Гординського і навіть у газеті „Діло” опублікував із цього приводу статтю. В архіві Я. Гординського, зокрема, зберігається лист Василя Пачовського, у якому той висловлює своє співчуття адресатові за нетактовну поведінку М. Рудницького щодо потрібної й жертовної праці перекладача. Водночас М. Рудницький сам працював над перекладом драми „Гамлет”, як і, між іншим, О. Бурґгардт. Отож, С. Гординський міг звертатися до О. Бурґгардта, як до своєрідного „експерта” з перекладу українською мовою творів В. Шекспіра.

І ще одна проблема, яку, очевидно, порушив С. Гординський у своєму листі, це була пропозиція О. Бурґгардтові надрукувати його збірку в „Українському видавництві”, одним із постійних співробітників якого (зокрема, львівського відділу) був С. Гординський.

Відповідь О. Бурґгардта на порушені адресантом питання звучить лаконічно, „дипломатично” і досить вичерпно.

Для дослідників творчості Ю. Клена цікавим у листах є і правопис його справжнього прізвища німецькою та українською мовами. Насправді ж транслітерація німецького прізвища Bьrghardt українською мовою повинна бути такою – Бурґгардт. Так, зокрема, воно заявлене сином поета, Вольфрамом, у чотиритомному виданні творів Ю. Клена, здійсненому в Торонто. Сам же ж поет підписував свої листи так – О. Бурґгардта, можливо, для того, щоб менше підкреслювати своє німецьке походження.

* * *

Опубліковані нижче листи О. Бурґгардта зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву у Львові⁵⁵. З другого листа збережений також і конверт.

Хронологічний порядок листів такий:

№ 1. 4 листопада 1935 р.

№ 2. 16 квітня 1943 р.

Перераховані листи – автографи. Друкуються вперше і без жодних скорочень.

При опрацюванні рукописів листів О. Бурґгардта максимально збережені всі особливості його орфографії та пунктуації.

№ 1

Лист Освальда БурҐгардта